Коли ми з чоловіком одружилися, то мені здавалося, що мій Слава такий перспективний, що в нас є спільні інтереси й устремління.
Я прагнула і по службі просунутися, і якось розвиватися чи що.
А чоловік мій нічого такого не хотів. Сидів у своєму офісі, отримував зарплату двічі на місяць, копійки й нічого не бажав.
Робота була – не бий лежачого, то пасьянси розкладав, то папірці перекладав. Ніякого зростання йому не світило, а шукати щось інше він не хотів.
— Навіщо, – говорив чоловік, – квартира в нас є, місця вистачає, на життя заробляємо, мене все влаштовує. Керівництво хороше, колектив не сварливий, а йти туди, де платять більше, але й роботи більше – я не згоден.
Так, свекри начебто і допомагали, квартиру залишили, але ця допомога завжди подавалася так, немов це велика жертва: дивіться, ми життя на вас поклали.
Зʼявилась в нас донька, я в декреті сиділа, то колготки не могла собі дозволити купити – грошей не вистачало. Чоловік або біля комп’ютера, або на дивані. Вночі до дитини встати? Ні, він не може. Йому ж завтра на роботу.
І тільки свекри розчулюються: ах, як наші молоді добре й ладно живуть. А мені вити хотілося. А потім Слава вперше підняв на мене руку, не сподобалося йому, що я сказала, що він так і буде протирати штани у своєму офісі й за копійки.
Пробачити таке я не змогла, зібрала речі і пішла до батьків. З своїм другим чоловіком я познайомилася набагато пізніше.
— Ти зруйнувала життя мого сина, – звинувачувала мене свекруха, – чим тобі чоловік був не хороший? Або ми чим образили? Ми все для вас робили, допомагали, як могли. Нахабка ти, дитину без батька залишила.
А я більше так жити не могла, я задихалася. До того ж, рукоприкладство не можна було прощати, воно неодмінно б повторилося і не раз. Та й як обіймати і гладити руки, які так легко могли перетворитися на агресивні кулаки?
У новій родині в мене все склалося чудово, навіть батьки мого другого чоловіка прийняли мою доньку. Тільки від свекрів колишніх життя не було.
Заберуть Настю погуляти, сядуть над нею і голосять:
— Мати твоя недолуга, знайшла собі чоловʼягу чужого, а тата кинула, тож ти не забувай нас, він не тато тобі, а його батьки не твої рідні бабця з дідом.
І все в цьому дусі. Настя приходила нервова, примхлива, часто плакала. Я стала обмежувати спілкування дочки з бабусею і дідом, ну не можна ж дитині маленькій на мозок присідати!
— Я на тебе опіку нацькую, – пообіцяла свекруха, – ти будеш нам сама онуку приводити, аж бігом!
І нацькувала. Поскаржилася, що вітчим дівчинку ображає, що я їй онуку бачити не дозволяю. А Настя сама не хоче вже з бабусею спілкуватися.
Твердить, що вона погана. Діти вони чуйні, все розуміють. А якось моя друга свекруха захворіла, треба було в інше місто терміново поїхати. Я й вирішила попросити колишнього чоловіка або свекруху забрати доньку на кілька днів, бо вони ж жадали спілкування з дівчинкою.
Знаєте, що я почула?
— Ну вже ні, – сказала мама колишнього чоловіка, – сидіти з твоєю донькою, коли це тобі потрібно, ми не будемо! Свої проблеми вирішуй сама. А нам ти будеш дівчинку давати, коли ми цього захочемо.
От і що? Вони через дитину мені мстять чи що, за відхід від їхнього синочка ненаглядного? До речі, Слава теж відмовився з донькою сидіти.
— У мене нова дружина, – сказав колишній чоловік, – ми з нею живемо разом у тій самій квартирі, де з тобою жили. Думаю, що присутність дівчинки буде напружувати мою Аню. Я готовий із нею зустрічатися, але на території моїх батьків.
Ось так. Ходили в опіку, скаржилися, домагалися, а тепер дівчинка всього лише засіб для помсти? Вони хочуть, вони мають право, а я тільки повинна?
Від колишнього чоловіка приходять копійки у вигляді аліментів, скоро Настю в школу збирати, так колишня свекруха єхидненько так мені сказала:
— Не навчилася економити в шлюбі? Ну так зараз навчишся. Жодної копійки понад аліменти ти від мого сина і від нас не отримаєш.
Ну не отримаю, так не отримаю, Настя зовсім велика вже, все розуміє, а ми з моїм чоловіком впораємося. Нещодавно свекруха колишня мені пригрозила:
— Виросте внучка, тоді й поговоримо. Я розповім, що мати її гуляща виявилася і сім’ю розбила заради чужого чоловіка!
Що робити, як протистояти колишнім свекрам, я не знаю. Довести, що вони завдають своїм спілкуванням шкоди моїй дитині дуже важко. Тож єдине, що я можу – звести спілкування доньки з ними до мінімуму.
