— То шматок м’яса несу, то курочку, то олії, то яєць десяток, чоловік свариться, а що поробиш, дочка дитину годує, їй нормально харчуватися треба, – розводить руками Маргарита, говорячи про наболіле з рідною старшою сестрою. — А чоловік її так і не влаштувався на роботу чи що? — Влаштувався, – усміхається жінка, – сидить тепер у кол-центрі, дзвонить людям, впарюючи їм якийсь непотріб

— То шматок м’яса несу, то курочку, то олії, то яєць десяток, чоловік свариться, а що поробиш, дочка дитину годує, їй нормально харчуватися треба, – розводить руками Маргарита, говорячи про наболіле з рідною старшою сестрою.

— А чоловік її так і не влаштувався на роботу чи що?

— Влаштувався, – усміхається жінка, – сидить тепер у кол-центрі, дзвонить людям, впарюючи їм якийсь непотріб. Гроші йдуть із відсотка продажів, тобто із завербованих клієнтів. Це, як сама розумієш, копійки, бо дурників стає все менше і менше, але він сидить. А що? Офіс теплий, спину гнути не треба і дружина не лається, що він не працює. Ну що це за робота для здорового дорослого чоловʼяги у якого дружина в декреті?

— Добре хоч, що є житло, – зітхає сестра, – якби була іпотека, банк би вже квартиру забрав.

Дочка Маргарити, 24-ти річна Поліна вийшла заміж 1 рік і 8 місяців тому. Зараз онучці Маргарити 5,5 місяців. Сім’я живе у квартирі, що належить мамі зятя. Переоформляти її сваха не збирається і весь час підкреслює свій внесок у забезпечення молодих, хоча меблі, зокрема й для дитини, техніку та інше купували батьки Поліни.

— От важко було одразу зрозуміти, що за фрукт наш зять, – зізнається Маргарита, – нам оголосили про весілля того дня, коли й познайомилися. Про сваху перше враження було правильним – вона нам не сподобалася, а зять спочатку й нічого здавався. Принаймні, він працював.

Працював молодий чоловік водієм навантажувача у великому торговому центрі. Так уже вийшло, що інститут він кинув, пішов на службу, а повернувшись, продовжувати навчання вже не став. Зарплата була досить непогана, молоді почали відкладати гроші на своє житло, тому що сваха попередила:

— Через 5 років я на пенсію вийду, однокімнатну здам, інакше нам з донькою не вижити.

Її дочці зараз 17 років, вона від другого чоловіка, з другим сваха розлучилася років 10 тому, першого чоловіка, батька зятя, вже давно немає в живих.

Тобто молоді були готові до такого розкладу подій, навіть цікаве положення Поліни не внесло в їхню рішучість сумніву.

— Полінка тільки в декрет вийшла, – згадує Маргарита, – як зять почав скиглити: тяжко, втомлююся, за каторжну працю платять мало, тобі ж добре, мовляв, сидиш і ногою мотаєш, і будеш ще 3 роки мотати.

— Ну привіт, – обурюється сестра, – а до положення племінниці не втомлювався? І не думав про те, що дружина, в разі появи дитини, 3 роки вдома сидітиме. А щодо мотати ногою… він не хотів спробувати?

— Ні, не хотів і зараз не хоче, – хитає головою Маргарита, – він звільнився за тиждень до появи онуки, 4 місяці не працював, але коли донька запропонувала згортати грудне вигодовування, залишатися йому вдома, а їй виходити на роботу, бо жити нема на що буквально, зять мотати ногою в декреті різко передумав. Надивився за цей час на те, як воно, з немовлям цілодобово.

Зять усі ці місяці шукав роботу. Розсилав резюме, їздив на співбесіди. Тільки даремно, бо відразу сказав, що на робочі спеціальності, які передбачають фізичну працю, він більше не піде.

— А в начальство його, зрозуміло, ніде не брали, – продовжує Маргарита, – і ось ми з батьком “понесли” і “повезли”. Усе, починаючи від туалетного паперу до круп, памперсів і прокладок для доньки. Так, вона виплати отримує, але тих виплат – кішки плакали. Вона працювала зовсім небагато до декрету, кар’єри ніякої не зробила, та й виплати з офіційної зарплатні, премії, які на її роботі давали, не беруться до уваги. За комуналку теж треба платити, а чоловічок і поїсти дуже любить, тим паче, що цілими днями був удома.

Півтора місяці тому донька потішила батьків: зять на роботу вийшов. Але через місяць чоловік Поліни отримав такі копійки, що навіть Поліна вже не витримала.

— Ти вважаєш, що на це можна жити? Може, досить валяти дурня? Влаштуйся вже на нормальну роботу. Щоб сидіти в теплому й чистому офісі й гідно отримувати, потрібно вчитися було, не один рік кар’єру робити, а ти цього не хотів.

Чоловік повторив свою відмову “горбатитися фізично”, відмовився і від ще однієї пропозиції дружини сісти в декреті.

— А потім, мабуть, зять матусі своїй поскаржився, що його утискають, женуть на роботу, подають на стіл одні макарони, – каже Маргарита, – і до анекдоту в нас дійшло. З’явилася до невістки свекруха-рятівниця. Ні, не з гаманцем і не з пакетами продуктів, а з цінними порадами про те, як готувати за копійки і годувати сім’ю бюджетно і різноманітно.

— Ти по-справжньому поганих часів і не знала, – з усмішкою повідала Поліні свекруха, – ось ми в голодні 90-ті примудрялися вижити, коли місяцями зарплати не бачили. І нічого, всі живі. І чоловіків своїх нормально годували, і діти не страждали від того, що обіди-вечері несмачні. А ви зараз сильно розійшлися в витратах. Вам скільки не дай, усе мало. Треба навчитися жити за коштами, витрачати з розумом і винаходити з нічого. Знаєш же приказку про те, що може жінка зробити з нічого?

За словами свахи Маргарити виходило, що порятунком для сім’ї сина і невістки стане мішок із борошном, дріжджі, крупи, кефір, яйця і все. Коштують ці продукти копійки. З кефіру і борошна можна пекти оладки і млинці – дешево і ситно. Із круп варити каші. Навіть котлети можна робити.

— Без м’яса, – каже Маргарита, – серед іншого цінного, свекруха Поліні принесла рецепт котлет із вівсянки з бульйонним кубиком. Пам’ятаєш, справді був такий рецепт у 90-х? Усе подавалося під соусом: від м’яса не відрізниш?

— Пам’ятаю, – сміється сестра Маргарити, – я навіть приготувала одного разу. І ось що скажу: їсти це не можна. Це свиняча їжа. Я вже не кажу про шкоду цих кубиків, але їсти таку бурду ми навіть у голодні 90-ті не стали. Дорослі не стали, а вона власну онуку цим годувати пропонує?

— Пропонує, оладками, супом із бульйонного кубика і котлетами без м’яса. Кашу з сокири не запропонувала, а шкода.

— А Поліна що?

— А Поліна її лагідно послала, образ було багато. Даремно послала, я вважаю, треба було хоч разок, але зятя цим нагодувати. А може й не разок. Свекруха, звісно, розкричалася, що вони в її квартирі живуть, але Поліна чоловікові умову поставила: мама до них не ходить, він влаштовується на нормальну роботу або вона повертається до нас, а він нехай їсть те, що свекруха радить. Дала 2 місяці терміну. Ну тут уже й ми з батьком теж їй сказали, що 2 місяці ще допомагатимемо, а далі… Годувати доньку й онуку легше, ніж ще й зятя, який чомусь перспективі супу з кубиків не надто радий.