Мар’яна вже збиралася спати, аж раптом почула стукіт у двері. До неї рідко приходили гості в такий час. Навіть цікаво стало, хто помилився адресою.
— Хто там? — здивовано запитала вона, підійшовши до дверей.
— Це я, Кіра! — почула у відповідь.
Двері відчинилися. На порозі стояла перелякана молода жінка з маленькою донькою. Дівчата разом працювали віднедавна. На роботі непогано спілкувалися, а зовсім недавно Мар’яна запросила Кіру до себе в гості.
У неї саме був день народження. Не хотілося бути одній, а її новий друг, як на зло, поїхав у відрядження.
Вони випили по парі келихів ігристого, мило поспілкувалися, послухали музику, а потім Кіра поїхала додому. Мабуть, щось сталося, раз вона прийшла в гості сьогодні в такий пізній час.
— Привіт, у тебе щось трапилося?
Кіра вийшла на світло, і Мар’яна побачила на її обличчі здоровенну червону пляму. Око вже трохи запливло. Скоріш за все, завтра буде синець.
— Пусти нас пожити! — жалібно сказала гостя. — Ненадовго. Буквально на пару днів. Будь ласка!
— Звісно, заходьте! — відповіла господиня квартири.
Не виганяти ж їх на ніч дивлячись, не зрозумій куди. Маленька Рита виглядала такою переляканою. Діти погано переносять такі моменти. Та й дорослі, напевно, теж не надто люблять, коли їх чипають.
— Розповіси, що сталося? — запитала Мар’яна, коли гості зайшли до вітальні.
— Давай, Риту вкладу, потім, га?
— Ну, давай! — погодилася «подруга».
Чому в лапках? По суті, подругами вони поки не стали. Швидше колеги й хороші знайомі, але можливо, і новий статус не за горами.
Мар’яна принесла чисту постільну білизну й допомогла Кірі розкласти диван.
— Ти їсти хочеш? — запитала вона малу, а та лише негативно похитала головою у відповідь. — Гаразд, тоді спати лягай. Вже пізно!
Кіра трохи полежала з донькою, поки та заснула, а потім пішла на кухню, де гостинна господиня вже заварила чай.
— Тобі бутерброд зробити?
— Ні, дякую! Апетиту зовсім немає!
— Ну, хоч чаю попий. У мене печиво смачне є!
Кіра зробила кілька ковтків, подивилася на Мар’яну, а потім сказала:
— Льошка мій зовсім збожеволів! Я прийшла додому, а він розкричався, накинувся на мене з кулаками. Я ледве ноги забрала! Навіть речі не змогла взяти…
— І що раптом на нього найшло?
— Я сама толком не зрозуміла. Кричав якусь нісенітницю! Щось про дочку. Мене обзивав останніми словами. Так прикро!
— Навіть не уявляю! — чесно сказала Мар’яна.
Їй ніколи не доводилося бувати в таких ситуаціях. Нещодавно вона й сама розлучилася, але вони зі Стасом розійшлися мирно і спокійно. Друзями, щоправда, не залишилися, але й ворогами теж.
Навіть страшно уявити, що переживає жінка, коли чоловік до неї застосовує силу. Щоправда, у випадку з Кірою, швидше співмешканець. Вони так і не розписалися. Про це Мар’яна вже знала з їхніх розмов.
— Ну гаразд, ти не переймайся. Усе буде добре. Лягай спати, завтра ж на роботу!
Вранці Кіра попросила Мар’яну, щоб вона підвезла їх до дитячого садка, а потім дівчата разом поїхали на роботу.
Майже весь день довелося допомагати Кірі підганяти хвости. Вона сяк-так замазала обличчя, але боялася зайвий раз показуватися людям на очі.
Вони працювали в одному супермаркеті. Мар’яна була керівницею, а Кіра продавчинею-касиркою, але сьогодні їй дозволили побути на фасуванні, щоб не “малюватися” на публіці.
Після роботи Кіра пішла раніше. Вона брала неповні зміни, щоб встигати забирати доньку з дитячого садка. Мар’яні довелося дати їй ключі, щоб вона змогла потрапити до квартири.
Повертаючись додому, Мар’яна подзвонила своїй квартирантці, щоб попередити, що скоро буде, і попросити, щоб та поставила чайник. На вулиці холодно, горло трохи дерло, хотілося гарячого чаю. Ось тільки Кіра не брала слухавку.
Другі ключі Мар’яна не здогадалася взяти, коли йшла з дому. Вранці все робили в такій поспішності, що про багато що не встигли подумати. Зараз би вони їй стали в пригоді.
Вона підійшла до будинку й подзвонила в домофон, але їй ніхто не відчинив. Вона подзвонила ще раз, знову тиша. Здогадалася, що можна попросити сусідів, щоб відчинили. Подзвонила тітці Дарині поверхом нижче. Вона здивувалася, але сусідку впустила.
Мар’яна підійшла до своїх дверей і подзвонила в дзвінок, знову тиша. Звідкись із квартири доносилися звуки телевізора, але їй ніхто не відчиняв. Вона тарабанила в двері кілька хвилин, коли раптом вилетіла перелякана Кіра в одному рушнику.
— Вибач, вибач, вибач! Я хотіла прийняти ванну. Засунула у вуха навушники, нічого не чула! Вибач, будь ласка!
Мар’яна дуже розлютилася, але сваритися не стала. Кіра виглядала такою винною. Гаразд. Мабуть, і справді випадковість. Гарячий чай допоміг зігрітися і розслабитися.
Кіра весь вечір вибачалася, а перелякана Рита ховалася в кутку, наче це вона була винна, а не її мама.
Наступний день пройшов у такому ж дусі. Вечорами начебто тихо і спокійно, тільки ранок метушливий. Мар’яна все поривалася запитати, що Кіра планує робити далі, але та все відмовлялася і вміло змінювала тему розмови.
У п’ятницю «подруга» вже прямо сказала:
— Ти ж казала, що ви всього на пару днів!
— Ми тобі так заважаємо?
— Не сказала б, але завтра п’ятниця. У мене побачення з чоловіком. Зазвичай ми зустрічаємося в мене…
— Ну, може, цього разу до нього сходите? — із винуватою усмішкою запропонувала Кіра.
— Це точно не варіант. Кіро, ти взагалі щось плануєш на майбутнє? Шукаєш квартиру?
— Звісно, шукаю! Але поки що нормального варіанту не знайшла. Мені ж треба, щоб без агенції і недорого…
П’ятничну зустріч довелося скасувати, хоча Мар’яна не сильно через це зраділа. У суботу вранці вона за звичкою хотіла поспати довше, але о восьмій ранку її розбудила маленька Рита. Вона смикала її за руку кілька хвилин, поки тітка не прокинулася, а потім подивилася своїми сумними оченятами й запитала:
— А є щось поїсти?
Мар’яна дуже здивувалася. Коли вона вийшла до вітальні, то виявила, що Кіри немає вдома. На столі лежала записка.
— Повернуся за дві години. Поїхала дивитися квартиру.
Ну, хоча б причина нормальна. Дивись, сьогодні й з’їдуть від неї. Мар’яна нагодувала Риту, а потім та попросила їй увімкнути мультики. По телевізору їй не хотілося, попросила на ноутбуці, мовляв, тато раніше давав подивитися.
Глянувши на свій макбук, Мар’яна з побоюванням поставила його на диван перед дівчинкою й увімкнула ті мультики, які вона просила. Спочатку все було добре, але незабаром після якоїсь сцени Рита почала бити руками по екрану, захищаючи когось із головних героїв.
Вилетівши зі спальні, почувши дивні звуки, Мар’яна отетеріла від побаченого. Вона одразу ж забрала в дівчинки свою іграшку і сказала більше не чіпати.
Рита образилася і надула губи. Уткнулася носом у подушку і так пролежала, поки не повернулася Кіра.
— Що у вас тут сталося? — запитала вона, побачивши ображену доньку.
— Нічого, мій макбук не поділили.
— Мультики просила подивитися?
— Так, а потім почала бити руками по екрану!
— Він цілий?
— Так, слава Богу!
— Ну, гаразд! — відповіла Кіра, наче нічого страшного не сталося.
У принципі, так воно і було. Не вона ж купувала його більше ніж за сто тисяч гривень.
— Ти знайшла квартиру?
— Ні, там такий сарай, що жити не можна. Таргани пішки ходять, багнюка скрізь! Я тістечка заварні купила. Ходімо чаю пити?
Кіра знала, як сильно Мар’яна їх любила. Наче намагалася її улестити солодощами. Жінки пішли на кухню, Рита від чаю відмовилася. Вони базікали хвилин двадцять, а коли повернулися до вітальні, то побачили таку картину…
Маленька гостя десь роздобула маркер і малювала ним на шовкових шпалерах. Щоправда, не картини, а якісь каракулі, наче намагалася спеціально їх забруднити сильніше.
Побачивши це, Мар’яна завмерла. У неї навіть подих перехопило! Це вже занадто! Впоравшись з емоціями, вона підбігла до дівчинки й забрала в неї маркер, дивуючись, що цього досі не зробила її мама.
Кіра тільки стояла в дверях і кліпала віями, наче лялька. Мар’яна повернулася й подивилася на неї з обуренням.
— І що тепер робити?
— Мар’яно, але це ж просто шпалери!
— Ти навіть не поясниш доньці, що так робити не можна? — обурено запитала Мар’яна, згадуючи, що відвалила за ремонт купу грошей.
— Поясню, але трохи пізніше. Вона так налякана!
Тільки ось маленька Рита стояла біля стіни й радісно реготала, наче її хтось лоскоче. Якийсь явний дисбаланс. Або Кіра намагалася зробити з подруги дурепу? Не вийде!
Розбита чашка минулого ранку — це дрібниці. Розлите молоко по всій підлозі — теж дрібниця. Побитий ноутбук — прикро, але можна пережити, зціпивши зуби, але стіни, розмальовані маркером, стали останньою краплею.
— Ти мене вибач, але я гостям більше не рада! — обурено сказала Мар’яна, дивлячись їй прямо в очі.
— Ти що нас виженеш? — здивовано й перелякано запитала Кіра.
— Ти попросилася пожити на два дні. Я тебе прихистила. Два дні закінчилися. Не хочу чекати, поки твоя донька всю квартиру мені спаскудить!
— Вона ж іще маленька! Навіщо ти так говориш?
— Вона твоя донька, а не моя! Якщо ти її не виховуєш, це не мої проблеми. Кіро, протягом години ви маєте піти!
Кіра ще пів години намагалася вмовити Мар’яну, щоб та їх не виганяла, але марно. Нічого не допомогло. Не придумавши нічого кращого, вона подзвонила своєму Льошці й попросилася назад.
Підслухавши шматочок розмови, Мар’яна зрозуміла, що він застукав її за листуванням із якимось чоловіком. Дуже відвертим листуванням, тому й в око дав, тому і з дому вигнав, але все-таки потім вирішив пробачити і прийняти назад.
— Я думала, що ми подруги! — ображено сказала Кіра, взуваючись. — Я від тебе такого не очікувала!
Мар’яна зачинила за ними двері й видихнула з полегшенням. З такими друзями і вороги не потрібні. Краще вже жити одній, але без зайвого нервування.
***
Ця історія від нашої читачки — чудове нагадування про те, що не варто пускати чужих людей у свою домівку, навіть якщо вони, здавалося б, близькі.
Адже, як кажуть, чуже добро не гріє, але дуже приваблює. Коли тобі роблять послугу, варто пам’ятати, що є межа, яку не можна переступати.
А як ви вважаєте, чи можна пробачити людині, яка зловживає вашою добротою?
