Коли у Лесі питали, ким вона хоче бути, дівчина зазвичай болісно червоніла і розгублено посміхалася.
Не тому, що не знала, вона давно знала. Але говорити про це було не можна, негоже, адже Леся знала думку своїх батьків.
Мама, Інна Сергіївна, була зубним лікарем. Непогано заробляла, а віднедавна й зовсім відкрила власний стоматологічний кабінет. Вона мріяла передати його Лесі й давно вже налаштовувала доньку на навчання за її стопами.
— Робота грошовита, та й медик — це престижно, не дурій, іди протоптаною стежкою, і будеш завжди при грошах, — переконувала Лесю мати.
У дитинстві Леся обожнювала грати в ляльки, шила і в’язала їм одяг — цьому її навчила бабуся. Коли Леся підросла, сусіди часто запрошували її посидіти з їхніми дітьми, так добре вона вміла з ними ладити. Леся була дуже домашньою дівчинкою. Трохи повненька, але це її зовсім не псувало. У неї були гарні виразні розумні очі, густе волосся і тонка талія. Вона була тихою, не любила гамірних компаній. І Леся мріяла тільки про одне — мати сім’ю і дітей.
А якщо працювати, то з маленькими дітьми, наприклад, у дитячому садку.
У чужих ротах колупатися, видаляти зуби, свердлити або ставити коронки їй було абсолютно не до душі.
Але мати їй давно вже навіяла, що соромно бути просто “сімейною квочкою” і ні до чого більше не прагнути.
— Це лише в старі часи жінки не працювали й від чоловіків залежали, ти що, таку долю собі хочеш?
Батько Лесі був начальником потягу, він постійно перебував у рейсі. Леся все дитинство провела з бабусею, батьків бачила мало, і тому мріяла про нормальну, міцну сім’ю. Щоб із дітьми й чоловіком проводити більше часу, щоб у домі було затишно, пахло свіжоспеченим хлібом і домашньою їжею, і лунав дитячий сміх.
Але мама Лесі була дуже цілеспрямованою.
Вона потроху привчала доньку до лікарської діяльності. Спочатку вчила її лікувати ляльок, потім приводила до себе на роботу. Відправляла свою медсестру нібито у справах, а Лесю просила то подати інструменти, то воду пацієнту змінити в склянці, то допомогти суміш для пломби підготувати. Зрештою, вона вмовила доньку піти в коледж вчитися на зубного техніка.
Зубний технік не свердлив зуби, та й взагалі мало контактував із пацієнтами. Він займався виготовленням коронок за зліпками, які йому передавав лікар. Працював один і, як правило, неповний день.
Робота на неповний день Лесі сподобалася найбільше.
Вона ще трохи подумала і погодилася з маминою пропозицією. Мама мала рацію, хоч якусь професію мати все одно потрібно. Невідомо ще, як складеться її життя.
Одного разу в Інни Сергіївни стався форс-мажор. Їй потрібно було терміново бути в іншому місці, і вона вмовила Лесю зняти зліпки якомусь дуже важливому пацієнту. Мама не змогла додзвонитися до нього і попередити.
— Ти ж усе це чудово вмієш, і матеріал для зліпків готувати, і ставити, і знімати. Ігор Матвійович — дуже відома людина, я не можу його підвести, а мене відволікає одна важлива справа. Ти мене виручиш, доню?
Для Лесі це була свята справа, вона завжди виручала всіх, хто потрапляв у біду, і сьогодні не було винятком.
Відразу після занять у коледжі, де вона осягала тонкощі стоматологічної майстерності, Леся поїхала на мамину роботу. Інна Сергіївна була досить відомим у місті зубним техніком, і до неї останнім часом багато хто намагався потрапити на прийом…
У просторому, залитому світлом вестибюлі її вже чекав худорлявий чоловік. Його погляд був сповнений занепокоєння, а руки нервово теребили край піджака. Він одразу ж спробував щось сказати, але слова плуталися, вилітаючи з його рота з сильним заїканням.
— Ігорю Матвійовичу, ви не хвилюйтеся, я вас довго не затримаю, сідайте в крісло, — м’яко заспокоїла його Леся.
Вона знала від мами, що Ігор Матвійович людина зайнята, і як зазвичай намагалася робити все максимально швидко й добре.
Леся ретельно вимила руки, підготувала всі необхідні матеріали. Вона почувалася впевнено, хоча це й була її перша самостійна практика.
— Відкривайте рот! — скомандувала вона, намагаючись надати своєму голосу ділового тону.
Чоловік спробував щось знову сказати, але Леся його поквапила, — Потім скажете, матеріал сохне.
Вона знала, що головне в справі швидкість і точність. А ще мама завжди говорила, що при знятті зліпків важливо притулитися до пацієнта, щоб рука не здригнулася. Леся притиснулася до Ігора Матвійовича, відчуваючи його напругу, і швидко обліпила його верхню та нижню щелепи пластичним матеріалом.
Чоловік намагався видавати звуки, але Леся його заспокоїла,
— Не рухайтеся, а то неправильно вийде, ви ж не хочете ще раз знімати зліпки?
Коли вона акуратно вийняла з його рота застиглі зліпки, Леся сама здивувалася. На верхній щелепі не вистачало всього одного зуба, який і так не було видно при розмові, а на нижній — взагалі всі зуби були на місці. «Що за поспіх?» — подумала вона, не розуміючи.
— Ви п-п-п-п-пробачте, що я н-н-н-не встиг одразу сказати, — чоловік ще сильніше заїкався, але зміг договорити до кінця, хоча його голос і тремтів від збентеження.
— Я син Ігоря Матвійовича, батько не додзвонився, його терміново викликали на нараду, і тато мене попросив заїхати і попередити Інну Сергіївну, що він сьогодні не зможе.
— Тож виходить, це не вам треба було робити зліпки? — жахнулася Леся, її щоки залив рум’янець, — Чому ж ви мовчали?
— А я я я я ннне встиг, я ж заїкаюся, — з винуватим виглядом сказав чоловік, — Але я вам дуже вдячний, адже ви просто якась чарівниця, справжня зубна фея! Я дуже боюся лікувати зуби, але коли ви до мене притулилися, я зрозумів, що з вами я готовий на все!
***
Відтоді минуло кілька років.
Леся — тепер уже не студентка коледжу, а успішний стоматолог, дружина сина того самого великого бізнесмена.
Гліб просто обожнює свою зубну фею.
Коли він робив їй пропозицію, з’ясувалося, що Гліб навіть заїкатися перестав, так Леся на нього чарівно подіяла. Його колишня невпевненість, скутість, все це як рукою зняло. Він став відкритим, впевненим у собі, і все завдяки тій зустрічі, яка почалася з непорозуміння, а закінчилася любов’ю.
— У тебе така легка рука, що ти просто зобов’язана лікувати людей! — переконав Гліб свою кохану, коли вони вже були одружені.
Він бачив, як Леся дбайлива й уважна до пацієнтів, особливо ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, до дітей. І, трохи поміркувавши, Леся з ним погодилася. Вона завжди мріяла допомагати людям, і тепер у неї з’явилася така можливість.
Ігор Матвійович, батько Гліба, був людиною діла. Дізнавшись про бажання невістки, він не став зволікати. Використовуючи свої зв’язки та ресурси, він допоміг створити коханій невістці невелику приватну дитячу зубну клініку.
Назвали її просто й ласкаво — “Зубна фея”. І, як виявилося, назва була не випадковою. Клініка швидко стала популярною, від охочих немає відбою. Батьки приводять своїх дітей саме до Лесі, адже у неї діти перестають боятися лікувати зубки, а багато хто після відвідування, хто як і Гліб раніше заїкався, більше вже навіть не заїкається.
Леся вміє знайти підхід до кожної дитини, перетворюючи страх перед бормашиною на захопливу пригоду.
Правда, у Лесі та Гліба поки тільки одна дитина — їхня маленька донечка Єва.
З нею по черзі сидять бабусі й дідусі, адже Леся дуже захоплена роботою у своїй міні-клініці, а Гліб багато працює у фірмі батька, допомагаючи йому розвивати бізнес.
Але Ігор Матвійович вже їм натякав, що він мріє про онука, та й Леся з Глібом хочуть ще дітей. Вони обоє розуміють, що сім’я — це найголовніше, і готові до нових радощів.
Ніколи не знаєш, за якими дверима тебе чекає щастя, а може ж навіть у кабінеті жахливого зубного лікаря.
Іноді найнесподіваніші зустрічі, найбезглуздіші ситуації можуть призвести до найсправжнісінького щастя, до любові, до здійснення мрії.
Любі читачі, ця історія, наче світлий промінчик, зігріває душу і нагадує: доля вміє дивувати. Часто ми шукаємо щастя десь далеко, а воно чатує на нас зовсім поруч, у найнесподіваніших місцях і ситуаціях.
Історія Лесі, яка віднайшла своє покликання та кохання там, де найменше очікувала, — яскраве тому підтвердження.
А чи траплялося у вашому житті таке, що химерний збіг обставин або якесь непорозуміння приводило вас до великого щастя чи здійснення заповітної мрії?
Поділіться своїми спогадами. Ваші історії можуть стати надією та натхненням для тих, хто ще шукає своє місце під сонцем.
