У мене двоє дітей від першого шлюбу, донькам 8 та 5 років. З чоловіком розійшлися одразу після появи другої дитини.
Не склалось. Три роки зустрічалася з чоловіком, серйозних стосунків обидва не планували, так вийшло, що дізналася, що чекаю дитину від коханця, хоч і не планувала.
Звичайно, в глибині душі я хотіла випробувати ще раз те почуття радості материнства, коли виношуєш і плануєш малюка, але сподівалася що якщо це і станеться, то в шлюбі, з надійним чоловіком, який не покине і не зрадить.
А зараз у повній розгубленості, я і на те, щоб не залишати дитину піти не можу, для мене це великий гріх, адже це маленька беззахисна дитина, і приректи її на злидні теж страшно.
Біологічний батько відразу відмовився від дитини і дуже наполягає на тому, щоб не залишати, аж до погроз, як побачив дві смужки одразу все кохання пройшло.
Я не знаю, навіщо пишу сюди, мабуть, просто шукаю хоч якоїсь підтримки, дуже важко залишатися однією, коли у кожного шукаєш хоча б краплю підтримки, але всім байдуже. А не уявляю своє життя після цього, мені здається легше з собою щось зробити, ніж маленького і ні в чому не винного малюка залишити без шансу на життя.
На нашій старенькій кухні пахло м’ятою та свіжим пирогом, але розмова клеїлася важко. Я дивилася…
Дев’ятнадцять років… Це той небезпечний і прекрасний вік, коли море по коліна, а любов здається…
Той проклятий чемодан на коліщатках знову виповз із шафи. Поважний кіт Мартин чудово знав: якщо…
— Сидиш там по своїх заробітках, копійку до копійки складаєш, а тут твій рідний син…
— Ритко, ти чула? Твій Васько з міста молоду жінку привіз! Таку кралю, зовсім дівча!…
Крутишся собі роками в одному ритмі, дім — робота, робота — дім, і здається, що…