Христина приїхала в це невелике містечко зовсім недавно. Так уже вийшло, що їхній відділ розформували, усім співробітникам запропонували інші місця роботи, але далеко від дому. Багато хто просто звільнився. Але Христина не хотіла втрачати роботу, тим більше під Новий рік. Вона не була заміжня, дітей теж не було, переїхати кудись для дівчини було не так складно. Хоча, звісно, жити далеко від рідних було сумно.
Христина зняла невелику квартиру у висотці. З вікна було добре видно річечку, що розрізає місто на дві половинки, труби заводу, де тепер дівчині належало працювати, красиву нову школу з великим стадіоном. Тут можна було займатися спортом, не витрачаючи гроші на спортзали.
Христина переїхала сюди за тиждень до Нового року. Квартира, невелика, але затишна і світла, одразу їй сподобалася. І перше, що купила дівчина, коли трохи розпакувала і розклала речі, це пухнаста, висока штучна ялинка. Мама надіслала коробки з іграшками, тож до свята Христина була практично готова.
Вона сподівалася, що на вихідні приїде брат із дружиною, мама, батько обіцяв узяти кілька днів відгулів, двоюрідна сестра з дітлахами, які живуть у передмісті, теж хотіли прийти і відсвяткувати новосілля і Новий рік одним махом.
Дівчина накупила продуктів, склала меню, розпланувала, чим розважатиме гостей, але її планам не судилося збутися.
Тридцятого грудня телефон Христини раз у раз відволікав її від роботи і повідомляв неприємні звістки. Мама з татом захворіли, брат купив гарячі путівки на лижі, у двоюрідної сестри затопило квартиру. Загалом, ніхто не прийде.
Прикро! Не те слово, як прикро! Мало того, що всім, ну, крім брата, погано, у всіх неприємності, а дівчина не може їм допомогти, так ще й у неї повний холодильник продуктів, які нікому буде їсти.
Христина не поспішаючи відчинила вхідні двері. У передпокої було темно і якось гучно. Меблів ще було замало, кожен звук відбивався від порожніх стін і розбивався на десятки шматочків.
— Ех!!! Адже я навіть тут нікого не знаю, нікого не можу запросити…
Дівчина пройшла на кухню. До холодильника магнітиком «Буковель 2015» був прикріплений список страв, якими вона збиралася пригощати гостей.
Христина хотіла, було, порвати цей уже нікому не потрібний клаптик паперу, але потім задумалася.
Одного разу, ще в дитинстві, вона залишилася на Новий рік із бабусею. Мама наготувала їжі, ось так само чекали багато гостей, але потім старший брат потрапив до лікарні, мама поїхала до нього, тато був на чергуванні. Тоді мама все журилася, що частування пропадуть і всі веселощі також, але мудра бабуся, піднявши догори палець і тицьнувши на маленьку Христину, яка почала було ревіти, сказала: «Рано ви засмучуєтеся! Раз є частування, значить, і гості знайдуться!»
Тоді вона виявилася права. Накритий святковою скатертиною стіл, що незграбно завмер під кришталевою люстрою, недовго сумував на самоті. У сусідів знизу щось трапилося з проводкою, і вони прийшли зустрічати Новий рік до бабусі, потім приїхала тітка Катя з Вінниці, без запрошення, просто «якось так захотілося», потім приходили ще якісь люди. Нудьгувати не довелося.
— А раптом пощастить і цього разу? – ні на що особливо не сподіваючись, подумала Христина. – Може, спрацює?
Та й вибору-то особливого в неї не було. Або викидати продукти, бо стільки вона все одно не з’їсть, або їсти все одній, або «приманювати гостей». Христина вибрала останнє.
Вставши раніше, вона почала з салатів. Салат з квасолею, як любить мама, салат із грибами, як любить брат… Усе було порізано, заправлено і виставлено на балкон.
І тут у їхньому будинку сталася грандіозна аварія. Відключили всю воду. Але якось дивно. У жодній квартирі не було води, крім квартир, як у Христини. Їй і кільком іншим сім’ям пощастило більше. У їхніх трубах текла вода, але тільки гаряча. Це все-таки краще, ніж нічого.
Невдачливі сусіди дружно надзвонювали в керуючу компанію, вимагали порозумітися, хотіли знати, як можна зустріти Новий рік без краплі води в крані. Але відповіддю їм було мовчання…
Христина чула, як у холі сусідки обговорювали загублену вечерю, неприготовані частування, швидкий приїзд гостей. Дівчина, мигцем глянувши на себе в дзеркало, відчинила вхідні двері й боязко вийшла.
— Вибачте! Доброго дня, я ваша нова сусідка. У мене в квартирі є вода, щоправда, тільки гаряча, але я можу поділитися з вами!
— Та ви що!!! Правда!??? І ви не проти, якщо я помию у вас овочі, фрукти і візьму води хоч для пельменів? – відповіла сусідка з квартири навпроти, здивовано дивлячись на Христину.
— Ні, звісно! Я все одно одна, гостей не буде. Ви мені нічим не завадите!!!
Валентина Леонідівна і Тамара Андріївна, зрозумівши, що шанс врятувати новорічне свято збільшився, не стали гаяти часу дарма. Вони швиденько набрали посуду і вирушили до новенької сусідки по воду.
— Так-так! Це знову ми! Незручно, звісно, але… А як вас звати, наша ви рятівниця?
— Христина. Не соромтеся! Не витрачайте часу дарма! У вас гості на підході!
Сусідки, все ще не вірячи у свою удачу, намагалися зробити все швидко і не маячити перед Христиною. Але все одно мало що встигали.
— А, може, вам допомогти? Я можу щось помити, вам принести, порізати або ще щось зробити…
— Ох! Ну, навіть якось незручно! Відпочивайте! Хоча… А ви вмієте вінегрет робити?
— Звісно, вмію! Несіть, ми його швиденько поріжемо!
Христина навіть якось підбадьорилася. Млосність і самотність кудись випарувалися, поступившись місцем такій улюбленій передсвятковій метушні, стуку ножа об дошку, батареям мисочок і салатників, що вишикувалися на всіх вільних місцях кухні.
Вхідні двері вже не зачинялися, всі снували туди-сюди, щось приносили й забирали, прибігали попередити, щоб солоного огірочка поклали поменше, а буряка, навпаки, побільше, ще раз поверталися, щоб зайвий раз сказати «спасибі», а потім тікали, бо вода закипіла, і пора варити картоплю.
— А до вас-то, що ж, ніхто не прийде? – тихо запитала Тамара Леонідівна, набираючи чергове відро води. – І ви ні до кого не збираєтеся?
— Та так якось вийшло, що ніхто не зможе приїхати, а я тут недавно, щойно переїхала, йти теж поки що ні до кого. Та ви не хвилюйтеся! Усе добре, правда!
— Ну, що ж хорошого, коли така мила дівчина зустрічає Новий рік абсолютно одна!!! Ви до нас приходьте, у мене і син має приїхати, і донька з онуками! Ви нам так допомогли, давайте й ми вас повеселимо!
— Спасибі, але я, напевно, раніше ляжу спати, завтра ще коробки потрібно після переїзду розпакувати.— Ну, як знаєте. Якщо надумаєте, то ласкаво просимо!
Тамара Леонідівна в задумі подивилася довкола і вийшла.
Тим часом до настання Нового року залишалося лише кілька годин. Сусідки дедалі рідше приходили, уже зустрічали деяких гостей. Вони не знали, як і дякувати Христині. Абсолютно незнайомі люди орудують на її кухні, а вона допомагає, намагається зробити їхнє свято найкращим…
Христина ж абсолютно не обтяжувалася такими незвичайними обставинами, вона була рада познайомитися з сусідами, зайняти себе чимось, не страждаючи від самотності.
Але, тим не менш, передбачення бабусі якось не збувалося. Салати так само стояли на балконі, курку Христина навіть не стала ставити запікатися.
Вона, не поспішаючи, підійшла до вікна. З 25 поверху відкривався прекрасний вид на нічне місто. Подекуди вже злітали вгору різнокольорові іскри феєрверків. Рідкісні таксі поспішали відвезти гостей, що запізнилися, з темних хмар валив густий, пухнастий сніг. Христина написала привітання батькам, друзям і знайомим, відчинила на кухні кватирку і вже збиралася йти в кімнату, як у двері подзвонили.
І тут дівчина зрозуміла, що тільки зараз і починається новорічне диво. Нарешті настала і її черга приймати гостей. Вона швидко скинула стару бабусину вовняну хустку, перевзулася із затишних капців у красиві туфлі, які приготувала спеціально для новорічної ночі, поправила локон, що вибився із зачіски, і пішла відчиняти двері. На порозі стояв ВІН із порожнім відерцем.
— Можна у вас ще трохи води набрати? – на Христину дивилися сміховинні зелені очі….
А Тамара Леонідівна тим часом тихесенько підглядала в дверну щілину, сподіваючись, що, нарешті, знайшла для свого сина гідну дружину.
Час покаже!
