– Це мій ювілей, як хочу – так і святкую, – сказала свекруха.
Дзвонити й кликати нас із чоловіком та дітьми на свій ювілей свекруха почала ще навесні, діло було в 2021 році. Хоча сама епохальна подія, 65-річчя Римми Михайлівни відбулася наприкінці серпня.
-Жодних відмовок не приймаю, так рідко приїжджаєте, – говорила мама чоловіка, – машину купили? Купили. Водите її обоє? Обидва. Дітей посадили на заднє сидіння, пристебнули та приїхали. Подумаєш, 700 кілометрів! (Живе на Закарпатті). Мені не щодня 65 років виповнюється, зрештою!
Графіки в організаціях, де працюємо я та мій чоловік складені були, як належить, у лютому. Зараз подружжю взяти відпустку одночасно – той ще квест! Але ми все ж таки змогли ще тоді ж зіштовхнути 10 днів. Виходило, що в мене відпустка з 1-го липня, а чоловікові вдалося взяти з 18-го.
-На морі, – мріяли ми ще після карантинного року, доньці в 1 клас йти, синові 5 років, імунітет зміцнити теж непогано.
У нас квартира в кредит, живемо в годині їзди від Києва ближче нерухомість не вкусиш, але на море ми відкладали, кілька років не були: квартиру купували, то діти були малюками. А тут Римма Михайлівна:
-Поміняєтеся з кимось! На море можна і наступного року з’їздити. Як так! У свахи на ювілеї були, а до мене не приїдете?
Ось знайшла із чим порівнювати! Мої батьки у Яготині живуть, до неї на ювілей з’їздити – справа одних вихідних! До того ж, звичайно мені мої батьки ближчі були. Вони допомагали нам, чим могли, а від свекрухи одне скиглення на тему: “Грошей немає”.
У червні Римма Михайлівна закотила нам істерику зі сльозами прямо по відеозв’язку:
-Нікому я не потрібна, сину рідному і те не потрібна! Внуків тільки з відео бачу, не приїде ніхто, не відвідає. Соромно сказати, двоє дітей, а ювілей, мабуть, наодинці зустрічатиму стану…
Чоловік подзвонив рідній сестрі яка живе в Харкові мовляв, ти їдеш?
-Їду, – каже, – матуся там зовсім одна! І ти здобудь совість, придумай щось. Не вийде з дружиною та дітьми, хоч один приїжджай! Ось мами нашої не стане, пошкодуємо потім, що кожну зайву хвилинку до неї не прагнули!
Я все розумію, Харків ще далі від свекрухи. Але сама сестра на малій батьківщині востаннє була ще до свого заміжжя 7 років тому, адже дітей у неї немає, живуть із чоловіком для себе, матеріально забезпечені, чого б хоч раз на рік матусю не відвідувати? Але ні, сестра чоловіка то в Європу літати воліла, то Африку.
Чоловікові нічого не кажу, навіщо на мозок капати. Хоча запропонувала йому: свекрусі замовити подарунок з доставленням, якщо вже поїхати не виходить. А за кілька тижнів до моєї відпустки чоловік каже:
-Я домовився, змінився, умовив, 10 днів мені дають на кінець серпня. Поїду до мами, добре б усім разом поїхати, якби в мене вийшло, може, і ти з кимось поміняєшся? А? Дітей звозимо, на машині дешевше, ніж на потязі усім разом їхати.
І я почала крутитися. То одну колегу спитала, то іншу. Ні так, ні ні ніхто точно не говорив. Це й зрозуміло: люди мають свої плани. Хтось сімейні, ті теж планували відпочинок з урахуванням другої половини.
-Добре, – погодилася одна з моїх товаришів по службі, – давай я поступлюся тобі 2 тижні наприкінці серпня. Все одно мій відпочинок – на дачі у батьків. Їдь до свекрухи.
-Чудово, – засяяв чоловік, – подарунок не замовляємо, купуємо і веземо.
Так і вирішили. Я два тижні у липні відгуляла, у ті дні й купили подарунок для мами чоловіка: техніку для кухні. Потім чоловік відгуляв свої 18 днів і теж вийшов на роботу. Дурна ситуація, звичайно, не люблю відпустку з розривом.
-Поїдемо у вихідні дітей привеземо, – сказав чоловік за тиждень до наміченої поїздки до свекрухи, – в однієї бабусі погостили, до іншої треба збиратися. Та й доньці до школи ти щось хотіла докупити.
І ось, усе владнали, речі зібрали, виїжджати через 2 дні, я в магазині з донькою була, коли зателефонувала Римма Михайлівна:
-Ой, мало не забула сказати, не приїжджайте! Я до дочки лечу завтра, до Харькову. Хоч подивлюся, як вона живе, та і ювілей там буду відмічати.
-Риммо Михайлівно, – я прямо закипіла, – а раніше про свої зміни плани не можна було сказати? Ви мозок нам виносили із зими, ми терміново під дату Вашого ювілею відпустки підлаштовували, а тепер Ви їдете?
-Ну, у вас же квитки не пропадають, ви ж на машині хотіли їхати, які проблеми? – каже роздратовано, – Це мій ювілей, зрештою, як хочу, так і святкую!
Я слухавку кинула. Приїхала додому, по очах чоловіка зрозуміла, що йому теж Римма Михайлівна вже зателефонувала.
-От навіщо так робити? – спитав мій чоловік сестру телефоном того ж вечора. – Ми ж вирішили, що збираємося у мами, гаразд, припускаю, що плани змінитися могли, але нам про це можна було сказати заздалегідь?
-А в чому справа? – з наїздом відповіла сестричка. – Ми самі лише тиждень тому вирішили, що мама їде до мене. Ви ж не виїхали? Ні? А чого кричати?
Отак, бігали, домовлялися, з морем пролетіли. Останніми днями нещасних відпусток ми з дітьми провели у моїх батьків. Їм і подарунок, який свекрусі призначався, відвезли їм.
Не знаю, чи вітав маму з ювілеєм чоловік, я не вітала, не дзвонила та не писала. Вона також. Напевно з донькою добре відпочивали.
-Так скучила, – зателефонувала Римма Михайлівна вчора, – внучка, ягідка моя, в перший клас пішла, така велика, а я її сто років не бачила.
Тут уже чоловік не витримав, скинув номер, та перевів телефон на режим тиші.
