Мене звати Ігор, і моя історія — це розповідь про кохання, яке принесло мені і радість, і біль, і багато сумнівів. Три роки тому я познайомився з жінкою, яку звати Ольга.
Їй було тоді 35 років, і вона вже була заміжня, мала двох чудових доньок — Софійку, якій тоді було шість років, і Катрусю, якій виповнилося десять. Мені на той час було 32, і хоча я ніколи не планував закохатися в заміжню жінку, серце моє вибрало саме Ольгу.
Наші стосунки почалися майже випадково, але з часом вони стали міцнішими. Ми говорили про все на світі, обговорювали життя, мрії, плани на майбутнє. Вона відкрилася мені так, як не відкривалася нікому іншому. І я зрозумів, що це кохання — справжнє, незважаючи на всі труднощі.
Ольга часто розповідала мені про свого чоловіка, Віктора. Вони були разом вже багато років, але з кожним роком їхні стосунки ставали все холоднішими. Вона відчувала себе загнаною в кут, адже здавалося, що її життя — це лише низка буденних обов’язків, без радості й кохання. Вона хотіла бути щасливою, але боялася зробити рішучий крок.
Я давно кликав її до себе, просив, щоб вона пішла від Віктора, і ми могли будувати своє життя разом. Вона теж цього хотіла, але щось постійно стримувало її. Вона боялася поранити своїх дітей, боялася зруйнувати їхній світ. Та я наполягав, що вона має визначитися, бо інакше ми тільки мучимо одне одного.
Минулого місяця Ольга, нарешті, наважилася розповісти чоловікові правду. Вона прийшла додому і зізналася йому, що давно вже не кохає його і що у неї є інший чоловік — я.
Віктор вислухав її, але замість того, щоб прийняти це як даність, почав благати зберегти родину. Він стверджував, що це все несерйозно, що вони можуть все виправити.
Ольга була вражена. Вона не очікувала такої реакції. Виявилося, що Віктор давно підозрював про наші стосунки. Він зізнався, що читав її листування, підслуховував наші розмови.
Але, незважаючи на це, він не хотів втрачати її. Він не хотів говорити зі мною, хоча бачив мене кілька разів і знав, хто я. Його єдиною метою було зберегти те, що він вважав своєю родиною.
Розмова тривала три дні. Вони говорили про все: про минуле, про дітей, про те, як пояснити їм ситуацію. Але найскладнішим стало те, що молодша донька, Софійка, випадково підслухала їхню розмову. Вона почула, що мама хоче піти, і в неї почалася істерика. Діти плакали, не розуміючи, що відбувається.
Ольга, дивлячись на своїх заплаканих доньок, відчула, що не зможе їм пояснити, чому вона хоче піти. Її серце розривалося на частини. Вона хотіла бути зі мною, але не могла змиритися з думкою, що завдасть болю своїм дітям. Вона сказала їм, що нікуди не піде, що залишиться з ними.
Я намагався підтримати її, казав, що не варто здаватися, що треба знайти спосіб поговорити з дітьми і налаштувати їх на зміни. Я вірив, що ми зможемо пройти через це разом, що ми знайдемо спільну мову і зможемо бути щасливими.
Але Ольга відповіла, що краще залишиться вдома, ніж бачитиме, як її діти страждають. Вона сказала, що любить мене, але не може здолати цей бар’єр.
Тепер ми продовжуємо зустрічатися таємно. Я знаю, що вона страждає, але не можу змусити її зробити вибір. Я відчуваю, що наше кохання стає все складнішим, що воно розриває нас зсередини.
Але я не можу просто відмовитися від неї. Я не знаю, що робити далі. Як бути, коли кохання стикається з такими перешкодами?
Чи варто чекати, сподіваючись, що вона нарешті наважиться на крок? Чи, можливо, краще відпустити її, щоб вона могла залишитися з родиною і не розривати своє життя на дві частини?
Це питання постійно крутиться у мене в голові, але я досі не знайшов відповіді. Єдине, що я знаю напевне — це те, що я кохаю її, і це кохання ніколи не дозволить мені відступити.
Але чи зможемо ми знайти вихід з цього складного становища? Чи зможе наша любов подолати всі перешкоди? Відповідь на це питання залишається невідомою, і тільки час покаже, як розвиватимуться наші стосунки далі.
