Бабуся залишила нам свою квартиру на двох із братом. Брат був старший за мене на 3 роки, на той час, як ми стали власниками, Максим був іще не одружений, а ось я вже встигла вийти заміж і чекала на первістка.
— Ти ж однаково в чоловіка живеш, – сказала мама, – Залиш квартиру братові, а ми з батьком тобі потім свою заповідаємо?
Але я так не хотіла. Майно чоловіка, це майно чоловіка. А в мене має бути щось своє. Хіба мало, як життя складеться. Я відмовилася послухатися маму і вона дуже на мене за це образилася.
— Ти ж сама там жити не будеш, і братові не даси почуватися повноцінним господарем, – сказала мама, – отже, на нашу допомогу можеш не розраховувати, раз така вперта.
Ну я й не розраховувала. Тим паче, нерозумно було з мого боку відмовлятися від спадщини, якщо батьки так поводяться: слухайся нас, інакше ми тебе без спадку залишимо.
Я і сама прописалася у спадковій частці і маленьку доньку там зареєструвала. І навіть особові рахунки розділила з братом, щоб платити за комунальні послуги окремо і ніхто не зміг би мені дорікнути.
— Ти в декреті, – образився чоловік, – гроші в нас не зайві. Твій Максимко зараз у всій квартирі живе і всім користується, а я платитиму комунальні?
Теж той ще фрукт чоловік у мене. Був. Чому був? Тому що врешті-решт я втекла від його жадібності та причіпок свекрухи. Та теж, вважаючи, що раз квартиру синові вона залишила, вважала себе вправі приходити в будь-який час, лазити скрізь і висловлюватися.
— У тебе в шафі труси не за кольорами розкладені, – говорила мама чоловіка, – нічого захаращувати чуже житло. У себе будеш господарювати.
Чоловік закрити рота своїй матері не намагався і ледь доньці виповнилося 3 роки, я вирішила від нього йти. Речі та документи планувала потихеньку переносити до себе в квартиру, благо кімнату я давно закрила на замок.
— Ти хто? І що тут тобі треба? – зустріла мене незнайома дівчина на порозі моєї з братом квартири, – я дружина Макса і ми тут уже 3 місяці живемо.
— Живіть, – кажу, – у нього є кімната, у мене теж.
Дивлюся, а замок на моїх дверях зламаний, у кімнаті влаштована спальня. Прямо на тому ліжку, яке я колись давно забрала у своєї подруги, яка купила новий меблевий гарнітур. Я пояснила Яні, що я власник другої половини квартири і кімната це моя, і попросила її звільнити мою власність від їхніх із братом речей.
— Нічого я звільняти не буду, – закричала дівчина, – Максим не казав, що він не єдиний власник квартири, я б у житті з ним не розписалася, якби знала.
Невдовзі приїхав брат, він червонів і бліднув, намагався випровадити мене з квартири, але мені нікуди було йти, я за кілька днів планувала заселитися у свою кімнату разом із донькою.
— Послухай, – телефонувала мама, – те, що ти надумала йти від свого чоловіка – твоя справа, особисто мені зять ніколи не подобався. Але чому ти приперлася до брата? Ти і його сім’ю вирішила зруйнувати?
Чудово, думаю, я приперлася до себе, якщо що. Я так мамі про це й сказала. Вона не витерпіла і того ж вечора прийшла до нас зі скандалом. Чоловік, який не знав, що через кілька днів його така зручна дружина має намір піти, розлютився і вдарив мене. Довелося мені йти швидко, того ж вечора. Зрозуміло, що брат з дружиною на мене не чекали, і кімнату мою ніхто і не думав звільняти. А мама, яка прийшла слідом, сказала:
— Іди з дочкою жити до нас із батьком, залиш брата в спокої. Яна чекає дитину, їм потрібна вся квартира.
Мені це не підходило, і я сказала тверде “ні”, та й як жити з мамою, якщо вона примудрилася мені нашкодити навіть у справі відходу від чоловіка і готова була відстоювати інтереси сина, на шкоду моїм. Не буду описувати два дні, які ми провели в одній квартирі з братом і його Яною. А на третій Яна зникла. З речами.
Максим прийшов пізно ввечері, сильно на підпитку і сказав, що Яна з ним розлучається і дитини вона позбулася. Через мене.
— Це ти позбавила мене онука, – кричала мама, – своєї сім’ї не вийшло, то ти вирішила і братові життя зламати? Нічого ти не отримаєш від нас із батьком, і в цій квартирі я тобі жити спокійно не дам.
Маму навіть не бентежило, що моя донька прокинулася і заплакала, вона кричала і продовжувала мене звинувачувати. А в чому моя провина? У тому, що брат був потрібен Яні, поки вона думала, що в нього двокімнатна квартира у власності? У тому, що квартира їй потрібна була більше, ніж мій братик?
Єдине, у чому я винна, так це в тому, що свого часу вийшла заміж не за ту людину. Але мати і брат вважали мене причиною всіх бід, а батько зайняв позицію “самі розбирайтеся”. Закінчилося все тим, що квартиру ми продали, я купила собі однокімнатну квартиру, вплутавшись в кредити, з батьками і братом я не спілкуюся.
Знаю тільки одне: Максим повернувся жити до батьків, а свої гроші пустив на купівлю крутої машини. Напевно хотів за допомогою розкішного авто знайти нову дружину. Тільки от біда, з Яною на момент купівлі машини він був ще не розлучений, тепер дівчина цю машину ділить по суду.
А хто винен? Вгадайте?
(розповідь для сайту Рідне Слово)
