— Я його чесно виходила, оформила йому інвалідність, навіть косметичний ремонт у його квартирі поновила, поки він хворів, — каже подрузі Тамара. — І перевезла туди, не на вулицю ж.
— Хоча могла б просто вмити руки, як це зробила коханка твого чоловіка, — погоджується з нею подруга. — Та й потім, який він тобі чоловік, ви ж розлучилися давно, вдруге не розписувалися. Нехай дякує, що ти про нього взагалі потурбувалася.
Але сестриця чоловіка, точніше, колишня родичка Тамари, дякувати їй і не збирається.
Навпаки, вона полоще її на всіх кутах і перехрестях їхнього містечка, мовляв, кинула хворого чоловіка, адже влаштовував він її, коли здоровий був і заробляв.
— Я б ніколи людину в такій біді не залишила, — каже сестра колишнього усім, хто погоджується її слухати. — А як же «і в хворобі, і в здоров’ї»? Га? Мужик інвалідом став і можна плюнути? Цілком безпринципна особа. І донька така ж, поїхала й очей не покаже, що там із батьком буде — їй усе одно. Хто доглядає за ним? А ти здогадайся. Я, хто ж іще! (Останнє говориться з очима, скромно опущеними, і виглядом святої мучениці).
Зі сторони справді все виглядає так, немов Тамара чоловіка покинула в біді. Це якщо не придивлятися.
Але історії складніші. Та й не одна Тамара його кинула, справедливості заради варто зауважити.
Тамарі трохи за 50, живе й працює в середньому за чисельністю місті. Із чоловіком прожила майже 30 років, але є нюанси. Кілька років тому подружжя розлучилося через зраду чоловіка.
Потім він просив пробачення, домагався, щоб дружина його пробачила, навіть погодився на продаж їхньої спільної трикімнатної квартири, щоб дорослій доньці допомогти з житлом в обласному центрі.
Трикімнатну квартиру продали, перейшли жити у двокімнатну, що дісталася Тамарі в спадок (у чоловіка теж є успадкована однокімнатна, там племінниця тривалий час жила).
Тамара чоловіка пробачила, але розписуватися з ним заново не стала.
— І навіть не з якихось меркантильних міркувань, — пояснює жінка. — Просто… Чого було людей смішити? І так насмішили. Ми не молоденькі, нам не народжувати, донька в нас єдина і самостійна вже.
Жінка тоді подумала, що так, сивина в бороду, а біс у ребро, оступився чоловік, з ким не буває, загалом, зійшлися й вирішили почати все заново.
Як Тамара думала.
Але виявилося, що тільки вона так і думала. Тому що нещодавно жінка дізналася, що зі своєю коханкою (не старою, а новою), чоловік два роки тому нажив синочка маленького.
Тобто, біс нікуди не подівся, просто шифруватися мужик став краще. Чому не пішов із сім’ї?
Усе просто: у коханки двоє дітей від першого шлюбу.
Чоловік же теж міркував: краще жити з Тамарою в спокійній обстановці, ніж у коханки в приватному будинку, виховуючи двох її малолітніх дітей і свого власного.
— Тут тобі й поїсти приготують, і нічого не вимагатимуть увечері. Прийшов із роботи — тиша, лежи собі на дивані. А там — шум, гам, діти чужі бісяться, молодичка вимагає чогось, — посміхається Тамара. — Добре на побачення ходити, з підробітку можна й допомагати коханці ростити малюка, прийшов, погрався і з сином, і з його матусею, і назад — у затишок, де стара дружина.
Коли Тамара про все дізналася, то, не соромлячись у виразах, чоловіка вона почала зі своєї квартири виганяти.
А він раптом на підлогу осів, погано йому стало.
Тамара не кам’яна, швидку викликала, повезли, коханці, до речі, вона сама й повідомила, мовляв, готуйся, дорога, носити бульйон і місце готуй для любого свого.
— Але одна справа здоровим мужиком користуватися, — посміхається Тамара. — А зовсім інша — прийняти інваліда. Труснуло його досить сильно. Мова порушена, обмежень купа, рука й нога погано діють поки.
І те — я багато сил доклала, щоб його хоч якось лікувати. А пасія його одразу сказала, мовляв, у неї навіть батьківство не визнане, вона — самотня мати й місця для чужого чоловіка в неї в будинку немає.
Ось так.
— Ну, так завжди й буває, — каже Тамарі подруга. — Нікому старий пень не потрібен, уся надія на дружину, якій він половину життя роги наставляв. Дві — це тільки ті, про яких ти знаєш. А скільки їх було насправді?
Тамара з подругою згодна, але скільки в колишнього було жінок на стороні, з’ясовувати не збирається.
Донька до батька приїздила, але вона теж у шоці від того, як той обманював матір.
І потім, у доньки своє життя.
Колишній чоловік, якого Тамара виставила зі свого життя після того, як відправила його в санаторій (вибила путівку буквально), у шоці, ллє сльози, звісно, кається й хоче назад.
Але в плани Тамари це не входить. Вона відчуває себе ображеною кричущою невдячністю і чоловіка, і його сестри.
Річ у тому, що майже 10 років у сім’ї Тамари фактично росла племінниця чоловіка, донька тієї самої колишньої зовиці, яка зараз так обурена тим, що її брата виставили за місцем реєстрації.
— Вона тоді заміж вийшла, поїхала до столиці будувати нове життя, а куди дитину? Ось і вийшло, що донька її в нас, вважай, і росла. Зовиця приїздила раз на місяць, на вихідні. Потім уже, коли розлучилася, повернулася зовсім і доньку забрала знову.
І вгадай, на кого турботи про чужу дитину впали тоді? Її брат чи що ніс витирав племінниці й інші різні місця? Її брат по жінках ходив, наліво й направо, як з’ясувалося.
Зате тепер жаліслива сестриця розмірковує про те, як вона б хворого чоловіка не покинула. Вона дитину рідну кидала, забула, напевно.
І племінниця жила стільки років в дядечка однокімнатній квартирі. Так що не треба, є в нього, хто доглядати може й повинен.
— Я тобі взагалі дивуюся, — знизує плечима подруга. — На мій характер, погано йому стало? Швидку б викликала, а далі — сам. За те, як він із тобою поступав — найправильніше, а ти возилася з ним ще стільки!
Але Тамара каже, що робила це не для колишнього чоловіка, а для себе, власної совісті й для доньки, яка в неї з чоловіком усе ж спільна.
💌 Від редакції
Ця сповідь від нашої анонімної читачки Тамари — гіркий доказ того, що іноді найбільшої людяності чекають від тих, кому завдали найбільшого болю.
Кажуть, що все повертається на свої круги, і доля вимагає справедливості там, де колись була зрада.
А ви, любі читачі, погоджуєтеся з Тамарою, що борг колишньої дружини вичерпано, чи вважаєте, що рідна кров усе одно закликає до милосердя?
