«М’яко стелила, такою розуміючою здавалася», — посміхається Ольга Леонідівна в розмові з подругою. — «Спершу вона навіть подарунки онуці якісь дарувала».
— Демонструвала розуміння, — киває приятелька. — Бачила, що чоловікові це важливо, ось і грала в «хорошу», зачепити намагалася. А потім усе — мета досягнута, можна далі люб’язності не розводити. І знаєш, Олю, жодній жінці чужа дитина не потрібна. Особливо, коли свої діти є, а дитина — з чужого гнізда, від колишньої дружини.
Ольга Леонідівна погоджується: подруга абсолютно права. Так воно й виходить.
Поки син з Лізою тільки зустрічався — вона була сама привітність. А тепер… тепер, здається, ось-ось без батька будуть рости вже двоє дітей сина. Від різних матерів.
Синові Ольги Леонідівни 38 років, 2 роки тому чоловік оформив другий шлюб.
З першою дружиною вони були разом зі студентської лави, одружилися зовсім юними, щоправда, дитину привели в цей світ далеко не одразу — ставали на ноги. 7 років тому зʼявилася в першій сім’ї сина дівчинка, і якось після її появи все одразу стало складно.
У всьому влаштовуючий чоловік раптом перетворився на того, хто мало заробляє, мало проводить вдома часу, егоїста.
Зрештою перша невістка зібрала речі і переїхала до своєї матері, заявивши, що шлюб себе вичерпав. Онуці Ольги Леонідівни було 4 роки.
На той час чоловік уже отримав у спадок двокімнатну квартиру від бабусі. Свою частку в нерухомості, спільній з колишньою дружиною, переписав на дитину, просто так, без жодних угод.
Колишня працює, квартиру здає, продовжує жити зі своєю матір’ю, сплачує кредит, отримує аліменти.
Перший час після розставання, звичайно, були спроби з її боку маніпулювати дитиною: хочу — дам, хочу — не дам. Але той період був, на щастя, коротким, усе налагодилося, колишня дружина усвідомила, що батько і дочка тягнуться одне до одного.
Та й особисте життя в неї якесь з’явилося. Як каже Ольга Леонідівна, разом поки не живуть, а тільки кілька разів на тиждень ночують.
І ці кілька разів на тиждень донька сина проводила час то в батька, то в бабусі. У чоловіка після розлучення теж сталася доленосна зустріч: він познайомився з Лізою.
Матері розповідав про дівчину буквально захлинаючись: добра, розуміюча, з його дитиною знайшла спільну мову одразу.
Вони дійсно час від часу ходили втрьох у кіно, в парк гуляти. День народження дівчинка святкувала двічі: з мамою і бабусею по мамі, а потім з бабусею по батькові, з татом і з Лізою.
І Ліза, як із задоволенням зазначала Ольга Леонідівна, завжди дарувала дівчинці саме те, що могло викликати захват, про що та мріяла.
Коли розписалися, нічого не змінилося. Чоловік забирав доньку від першого шлюбу на вихідні, жили в нього, Ліза слова проти не говорила. Посміхалася, була привітною, готувала улюблені страви падчерки.
Рівно до того моменту, поки не з’явився її власний син. Точніше, навіть трохи раніше почалося — під кінець очікування дитинки.
— Ну так, мета досягнута, вона ж бачила, що чоловік любить свою дитину, отже, і від спільного малюка йому буде не так просто відмовитися, — вважає Ольга Леонідівна. — І під кінець очікування почалися концерти.
— Мені важко, поперек ломить, мені хочеться полежати в тиші, а ти приводиш у дім дівчинку. Їй треба готувати, вона шумить. Можна ж зрозуміти, що мені зараз абсолютно не до всього цього? — нервово реагувала Ліза, коли чоловік кілька разів на місяць приводив у свій дім свою доньку.
Напевно, десь Лізу можна було б і зрозуміти. Чекати, що відразу після появи малюка все знову налагодиться, теж було нерозумно — молодій матері не до доньки чоловіка.
Але час минав, а ставлення не змінювалося, навпаки, почалися істерики з приводу того, що ті самі два рази на місяць чоловік пішов з дому до своєї матері, до якої і повів доньку.
Або з приводу того, що дружина знемагає з його дитиною, а тато веде доньку в цирк, і його немає майже весь вихідний.
— Загалом, показала своє справжнє обличчя, — впевнена Ольга Леонідівна. — Тепер уже просто при згадці доньки чоловіка зеленіє. Кожну витрачену гривню рахує, якщо вона пішла на його доньку. Місяць тому десь згадала, що він колишній дружині взагалі не повинен аліменти платити, бо він квартиру їй залишив.
— Ну і дурень, що не оформив, — розлютилася Ліза. — Доньці подарував? А синові ти щось подаруєш?
Онуку Ольги Леонідівни зараз рік і п’ять місяців. Близько пів року тому син просто почав говорити Лізі неправду, щоб не чути її крику і спокійно побачитися з донькою.
І з приводу грошей теж брехати довелося: Ліза до школи пішла, були додаткові витрати, друга дружина просто не дізналася про виплачену премію.
Ця премія пішла на збори дівчинки до школи і на 10 днів відпочинку батька і доньки на морі.
— Не сказав, — киває Ольга Леонідівна. — Просто б Ліза не відпустила його нікуди. Раніше говорив, що нараду в суботу збирають на роботі, а цього разу сказав про відрядження по роботі, мовляв, в умовне Прикарпаття, поїздом. Туди і назад. Так і вигадав їм з онукою ті самі 10 днів на морі.
Ліза дізналася про обман нещодавно. Скандал влаштувала — вселенського масштабу.
— Ти крадеш гроші, щоб на моря з донькою роз’їжджати? Ти мені брешеш! Ти відпочиваєш у той час, коли я дзиґою кручуся з нашою дитиною!
І полетіли епітети: негідник, дурень, козел, і так далі. І не тільки епітети, а й деякі речі в чоловіка, зокрема і важкенькі.
— Я бачити не хочу твою доньку! Мені її тут не треба взагалі! — Ліза берегів не бачила.
І в сина Ольги Леонідівни терпець теж урвався.
«Бачити тут не хочеш мою доньку? А ти тут, вибач, хто? Обдурили тебе, бідну? Так це через те, що з тобою говорити нормально на цю тему неможливо просто. Раніше ти зовсім інакше до дівчинки ставилася».
— Такою розуміючою була, такі правильні слова говорила, — висловив чоловік другій дружині. — І куди це поділося? Так, брехати погано. Більше і не буду. Якщо сказав, що піду до доньки — піду до неї. Або сюди приведу. Одне тільки слово від тебе почую проти — підеш на вихід з речами, зрозуміло?
Ліза, зрозуміло, заливається сльозами, скаржиться свекрусі, що чоловік — такий-сякий, готовий викинути з дому власного сина, що він брехун, що плює на неї, адже вона мати його дитини, що вона в декреті, а чоловік цим користується і тикає їй тим, що квартира належить йому.
— А ти що ж? — лукаво запитує Ольгу Леонідівну подруга.
— А що я? Моя хата скраю. Я їй сказала, що в їхнє життя я не лізла і не збираюся починати. А сама… та прав син у всьому, я вважаю. А як з нею можна інакше? У неї дитина, так. А онука моя хто? Не дитина свого батька? Про неї забути можна?
***
На жаль, у житті нерідко трапляється так, що чужі діти стають причиною розбрату, хоча, по суті, вони ні в чому не винні. Адже любов до дітей, що вже казати про своїх, мала б бути поза всіляких суперечок.
Історія сина Ольги Леонідівни показує, як важко балансувати між двома родинами. А як ви думаєте, чи є у цій ситуації місце компромісу, чи все-таки це приклад того, що «чужі» діти в сім’ї — це завжди проблема?
