— Я хочу поклеїти ось ці шпалери, – Маша ткнула пальцем у рулон.
Діма презирливо зморщив ніс і похитав головою.
— Машко, ну вони занадто квітчасті. Відразу видно, що ти з села, вибирати не вмієш! Давай що-небудь в однотонному стилі виберемо. Я б узагалі стіни пофарбував, але там метушні більше буде. Тому обійдемося поки що шпалерами.
— Видно, що я з села? – Марія зупинилася. – Взагалі-то, я жила там тільки кілька років! Я вмію вибирати.
Діма закотив очі, думаючи, що тепер його дружина не зупиниться. Вона завжди вміла роздмухати сварку з швидкоплинно кинутих слів. Простіше було вибачитися відразу, щоб не довелося потім тиждень вимолювати прощення.
— Машуня, ну вибач… Я ляпнув це, не подумавши.
Дівчина насупилася, але нічого не сказала. Вони тільки вирішили робити ремонт у квартирі, а сварки вже почалися. І нічого ті шпалери не квітчасті, з образою подумала Марійка.
— Я не хочу однотонні, – з упертості й шкідливості сказала вона, покосившись на чоловіка.
— Чому? Це ж прикольно! – Діма потягнувся і спробував обійняти дружину, але та ухилилася від нього.
— Я сказала, що я не хочу!
— Ти що образилася?
— Яка тобі різниця? Я тобі просто сказала, що я не хочу.
Дмитро зупинився посеред торгового центру і сердито подивився на дружину.
— Машо, а може, тоді й ремонт робити не будемо? Навіщо це все, якщо ми тільки й робимо, що сваримося!
Марія не хотіла зізнаватися у своїх помилках і потисла плечима.
— Давай, не будемо робити! Поїхали додому тоді. Плювати на облізлі шпалери і старий лінолеум!
—У нас не облізлі шпалери! – Діма розлютився. – Просто тобі спало на думку, що треба їх оновити. Я як дурень, погоджуюся з тобою, а потім ти ж на мене і кричиш!
— Ти перший почав! Навіщо кажеш, що я баба сільська і нічого робити не вмію.
— Я не так сказав! І взагалі, я ж вибачився. Чому тобі обов’язково треба роздмухати сварку?
Маша в цей момент дуже хотіла зупинитися і вибачитися, вона знала, що не права. Але визнавати це в неї не було ні найменшого бажання.
Вони обидва мовчки пішли до виходу, злячись один на одного і на себе. Діма шкодував, що першим почав говорити дурниці, а Маша вже почала прикидати, коли вони помиряться і повернуться в магазин. Вона в цьому майже не сумнівалася, адже зазвичай їхні сварки були недовгими. Але цього дня на Машу чекав неприємний сюрприз.
Діма вже під’їжджав до будинку, скоса поглядаючи на мовчазну дружину, що сиділа поруч, коли його телефон задзвонив.
— Мамо, привіт, як ти?
— Дімо, а ви де ходите? Скільки вас ще чекати?
— У сенсі, мам? Ти сама де?
— Біля вашої квартири стою, дзвоню, стукаю, а ви не відчиняєте.
— Ми в магазині були, вже під’їжджаємо.
—Чекаю на вас! – голос Єлизавети Михайлівни був незадоволеним.
Діма відключив телефон і зітхнув. Маша покосилася на нього і запитала:
— Твоя мама дзвонила? Чого вона хотіла?
— До нас у гості вона прийшла.
— Не треба її до нас сьогодні. І так нерви на межі! – Марія не хотіла сваритися ще й із мамою чоловіка.
— Ну, вона вже стоїть біля нашої квартири, я з цим нічого не пороблю. І взагалі, досить із нею сваритися. Ти ж сама завжди перша починаєш!
— Я в тебе завжди винна! А нічого, що твоя мама завжди до мене чіпляється? Постійно вимовляє і життя вчить! Мені так-то не п’ять років, щоб мама твоя мені показувала, як правильно прибиратися або їжу готувати! Сама справляюся і непогано!
Діма почервонів, він знав, що дружина має рацію, а його мама часто лізе сама до неї.
— Машуня, ну гаразд тобі. Давай мирно проведімо цей вечір. Не хочеться сваритися, з тобою і з нею. Я ж вас обох люблю. Не звертай уваги на маму. Нехай говорить там щось, я-то знаю, що ти в мене найкраща господиня!
Марія похитала головою, але вона вже посміхалася.
— Ти мені лестиш, Дімко. Я постараюся з нею не сваритися.
— Ось і добре.
Рука Діми ковзнула до долоні дружини і стиснула її. Маша відповіла йому посмішкою, і Діма зрозумів, що вже прощений за випадок у магазині. Він вирішив, що не варто більше нічого говорити, поки все було добре. Залишилося сподіватися, що його мама нічого не ляпне образливого.
— Ну, привіт, синку! – Єлизавета Михайлівна стояла біля дверей, схрестивши руки. – Чого так довго ходите?
— Мамо, ти ж не попереджаєш, що приїдеш! У нас і свої справи є.
— Чому я не можу просто приїхати до тебе в гості?
Маша закотила очі, думаючи, що її Єлизавета Михайлівна, як зазвичай, намагається не помічати. Жінка звернула увагу на цей жест і єхидно посміхнулася:
— Ти не боїшся, що очі так і залишаться?
— І вам добрий день, – буркнула дівчина.
Вони вже пройшли у квартиру, і тепер Єлизавета Михайлівна з цікавістю на них дивилася:
— А чого ви без покупок?
Діма трохи зам’явся, а Маша відвела очі, і це знову не вислизнуло від гострого погляду жінки.
— Ви що посварилися знову? Машко, ти чого мого сина весь час доводиш?
Дівчина почервоніла і відповіла:
— Ми не сварилися, просто сьогодні не знайшли нічого підходящого. Ремонт хотіли робити, шпалери там переклеїти, лінолеум поміняти. Можна буде з меблів щось нове купити.
Єлизавета Михайлівна сплеснула руками:
— Це ж скільки грошей треба і сил! Але взагалі, молодці, давно пора оновити у вас квартирку!
Маша переможно подивилася на чоловіка, показуючи йому поглядом “ну я ж казала”. Діма вирішив не звертати на це увагу і тільки посміхнувся:
— Мам, може, ти чай будеш? Я б перекусив. Ти просто так приїхала до нас?
— Так, можна чай попити, – Єлизавета Михайлівна кинула погляд на невістку. – Рада, що хоч хтось у цьому домі проявляє гостинність.
Маша потисла плечима, але все-таки пішла на кухню ставити чайник і накривати на стіл. Дмитро пішов за нею, а Єлизавета Михайлівна вмилася і тільки після цього приєдналася до них. Вона сіла за стіл і уважно подивилася на сина та невістку.
— Отже, у вас є гроші? Навіть на ремонт вистачає і на меблі нові?
— Ну, ми не скаржимося. Обидва ж нормально отримуємо, – Діма намагався зрозуміти, куди хилить його мати.
— Дімо, а от у твоєї сестри справи не дуже йдуть. Може, допоможеш їй?
— Оленці на роботу влаштуватися треба, а не на шиї твоїй сидіти.
— Вона твоя сестра. Міг би й допомогти.
Маша кинула на свекруху незадоволений погляд і сказала:
— Вона нам ще минулий борг не повернула і позаминулий.
— Ти не встрявай, я із сином розмовляю! Я його гроші питаю, а не твої!
Діма зрозумів по обличчю дружини, що вона зараз усе висловить його матері, і поквапився сам сказати в м’якшій формі:
— Мамо, це не тільки мої гроші. У нас спільний бюджет і Маша має рацію, Олена нам ще не повернула борги. Наші гроші – це наші гроші і ми не хочемо їй більше давати. У Олени немає дітей, на що вона весь час витрачає гроші? Чому на роботу не влаштується?
— Ну, я не знаю, – заюлила Єлизавета Михайлівна. – Сам у неї запитай.
— Спитаю, – Діма розумів, що треба брати цю справу у свої руки. – Але грошей вона не побачить. Нам самим треба, ти сама сказала, що на ремонт багато всього піде. Тож вибач, але Олена нічого не отримає!
— Це дружина твоя тебе підмовляє скупитися? Рідній сестрі дати трохи в борг не можеш? Я думала, що виховала тебе добрим і турботливим.
Маша усміхнулася і сказала:
— Це не жадібність, а здоровий глузд. Олена ж не поверне борг, а нам самим жити треба. І Дімку я не підмовляла, він сам добре міркує. І будь-яка розсудлива людина зрозуміє, що не треба давати в борг, якщо тобі його не повертають. Турбота, до речі, іноді полягає в тому, щоб не дати чогось. Безглузде потурання Олені шкодить їй самій же.
— Ну спасибі тобі, синку, – Єлизавета Михайлівна насупилася. – Йшла до тебе, щоб ти допоміг, а замість цього твоя дружина мене ображає.
— Я особисто вам нічого не сказала.
— Піду я звідси! Відразу було зрозуміло, що мені тут не раді! – Єлизавета Михайлівна схопилася зі стільця і попрямувала до виходу.
— Мамо, не кажи так! Але я згоден з Машею, досить потурати Олені. Нічим хорошим це не закінчиться, – Діма втомлено подивився на матір, а Маша крикнула їй навздогін:
— Я вам чай уже зробила! Виливати чи що?
— Сама пий свій чай! Правильно доня про тебе каже, що ти жадібна егоїстка. Через тебе Діма став таким самим!
Єлизавета Михайлівна вийшла з квартири, грюкнувши дверима, а Дмитро обійняв дружину.
— Не звертай уваги на її слова. Ти не така, я це знаю.
— Я ж навіть роботу для твоєї сестри знаходила. Вона ж не хоче нічого робити, – з образою зітхнула Марія.
— Та я знаю, Оленка завжди була такою. Мама просто не може змусити її працювати, от і бігає сюди. Нічого, я скоро з сестрою сам поговорю.
— Ти ж уже робив це і не раз. Вона ж не слухає.
— Значить, треба буде щось придумати, щоб послухала. Є ідеї? Може, ти якось на неї вплинеш?
Вони знову сіли пити чай, цього разу обидва переглядалися з любов’ю й обговорювали Олену. Ранкова сварка була забута і тут Маша посміхнулася:
— Знаєш, ти мав рацію. Тут матимуть гарний вигляд однотонні шпалери.
— Правда?
— Ага, що-небудь ніжне, а в спальні можна і потемніше. Без квітів, звісно, це я, правда, даремно пропонувала. Сама ж не люблю такі шпалери. Завжди злило, коли батьки таке вибирали.
Вони засміялися, а потім Дмитро запропонував:
— Поїхали на наступних вихідних у магазин? Я там дещо вже пригледів.
— Швидко ти, – Маша задоволено посміхалася чоловікові.
А ви як вважаєте, чи повинен брат, постійно допомагати сестрі?
