У житті буває по-всякому. Оксана і не думала, що її шлюб стане таким випробуванням, хоч і закохалася в Олексія відразу ж, як тільки вони зустрілися на тій вечірці в друзів.
Йому тоді було за сорок, досвід за плечима, дві невдалі спроби побудувати сім’ю, але хто ж тоді думав про це? Оксана, як і кожна жінка, хотіла любові, захисту і сімейного затишку. І здавалося, що саме з ним вона знайде все це. Ну, хто б міг знати, що під спокійною поверхнею ховається такий запальний характер?
Минули вісім років, і вони вже мали маленьку донечку, яка здавалася справжнім подарунком долі. Але разом із щастям материнства прийшли і випробування, які ставали дедалі важчими.
Олексій, попри свою любов до сім’ї, був складною людиною. Він обіцяв їй світ, але частіше приносив лише сумніви й розчарування. Брехня та підлість стали частиною їхнього життя, хоч Оксана і намагалася прощати та забувати. Але з кожним новим обманом, щось у ній ламалося.
Одного вечора сварка між ними переросла у щось більше. Олексій знову наполягав на своєму, заперечуючи очевидне. І ось тоді Оксана не стрималася — накричала на нього, розплакалася прямо перед його очима. Відповідь була неочікуваною: він відштовхнув її, обізвав, а потім, не роздумуючи, почав збирати речі. Ніч була темною і холодною, коли Олексій пішов, залишивши її з дитиною. Вона писала йому, просила вибачення, але відповіді не було.
Чотири дні тягнулися, мов вічність. Оксана залишилася наодинці зі своїми думками, аналізуючи все, що сталося. Вона зрозуміла, що в тій сварці винна була не лише вона.
Так, вона кричала, але ж причина була в його брехні, у його нездатності визнавати свої помилки.
Коли Олексій повернувся, Оксана не змогла більше тримати у собі образу. Вона дивилася на нього, бачила знайоме обличчя, але тепер за ним не було тієї впевненості, що колись об’єднувала їх.
«Ти пішов? Ти не ночував вдома? То йди там, де ночував», — сказала вона, голос її був спокійним, але рішучим. І хоч її серце розривалося, вона не могла більше терпіти. Бо що це за життя, де чоловік у будь-який момент може просто зникнути, залишивши тебе одну з дитиною?
Місяць минув, і Олексій знову стояв на її порозі, просив пробачення, казав, що хоче все виправити. Але Оксана вже не була тією, що готова прощати без кінця.
Так, вона розуміла, що можливо варто спробувати ще раз. Але десь всередині, маленьке почуття гідності тримало її. Як бути далі? Вона не знала. Але знала точно одне: вона більше не дозволить собі жити так, як раніше.
Чи правильно вона вчинила? Хтозна. Можливо, інша жінка вже пробачила б і спробувала все наново.
Але Оксана вирішила, що краще залишитися самій, ніж жити з постійним страхом, що все знову повториться. Іноді варто поставити крапку, навіть коли серце ще не готове до цього. Бо найголовніше — залишитися вірною самій собі.
