— Ти їсти хочеш? — Я теж хочу! — Сашко зрозумів, що Марина нормально поставилася до цього, й підморгнув їй. — Тоді мийте руки й за стіл, — кивнула їм жінка. Рита розслабилася, вона боялася йти сюди, думала, що тітка Марина до неї погано поставиться. Та й узагалі їй бракувало мами, вона вже сумувала за нею

— Марино, мені у справах треба від’їхати, — Сашко підійшов до дружини, яка саме годувала маленьку донечку.

— Добре, а на зворотному шляху заїдеш у крамницю? Треба дещо з продуктів купити. Я тобі список напишу.

— Скинь повідомленням.

Чоловік швидко зібрався і вийшов з квартири. Марина провела його поглядом, а тоді гукнула:

— Льошко, ти доробив уроки? Час вечеряти!

Дев’ятирічний хлопчик прийшов на кухню й заліз на стілець.

— Мені тільки математику залишилося. А куди тато поїхав?

— Поїж, потім закінчиш, а тато у справах поїхав. Скоро повернеться.

Олексійко поїв, покачався на стільці, погрався з дворічною сестричкою. Потім він виглянув у вікно й аж застрибав:

— Мамо, мамо, а з ким це тато йде? Хто це? Якась дівчинка…

Марина, яка спокійно пила чай, мимоволі підвелася й виглянула. Поруч із чоловіком і справді крокувала дівчинка й міцно трималася за його руку. «Тільки б не це», — промайнуло в голові жінки.

Марина знала, що то донька чоловіка від першого шлюбу. Вона була знайома з дівчинкою, адже Сашко вже якось приводив її додому в гості, хоча зазвичай вони спілкувалися на нейтральній території.

Коли Сашко зайшов до квартири, а за ним зайшла Рита, Марина вже чекала їх у коридорі. Чоловік одразу винувато подивився на неї й кивнув на дівчинку.

— Маринко, знаю, мав попередити, вибач мені… Часу не було на це.

— Щось трапилося?

Марина не збиралася кричати на чоловіка, вона розуміла, що Сашко міг привести дитину лише в крайньому разі. До того ж Рита була досить спокійною дівчинкою, і навряд чи від неї можна було очікувати проблем.

— Олена в лікарні, її на збереження поклали. А її чоловік поїхав у відрядження. Вона подзвонила, попросила терміново прийти, я ж не знав, що все так буде. Риту діти було нікуди, а залишати саму теж не можна, для цього вона ще замала.

— Ясно, — протягнула Марина.

Вона важко зітхнула, розуміючи, що дівчинка залишиться в них на кілька днів. Потім подивилася на Риту й постаралася посміхнутися:

— Ти їсти хочеш?

— Я теж хочу! — Сашко зрозумів, що Марина нормально поставилася до цього, й підморгнув їй.

— Тоді мийте руки й за стіл, — кивнула їм жінка.

Рита розслабилася, вона боялася йти сюди, думала, що тітка Марина до неї погано поставиться. Та й узагалі їй бракувало мами, вона вже сумувала за нею.

— Мамо, це хто? — Льошка зупинився у дверях і здивовано дивився на дівчинку.

— Мене Рита звуть, — дівчинка вирішила взяти ініціативу у свої руки й усміхнулася йому.

— Я — Олексій, а ти що тут робиш? Ти в нас жити, чи що, будеш?

Марина подивилася на Сашка й поспішила втрутитися.

— Синку, Рита в нас залишиться на кілька днів. Покажеш їй свої іграшки?

— Ага, а де вона спати буде? — Олексій не був жадібним хлопчиком, навпаки, йому було цікаво погратися з гостею.

— У залі на дивані.

Поки Рита й Сашко вечеряли, Льошка крутився поруч, і Марина, нарешті, не витримала:

— Синку, ти уроки зробив?

— Ні, мені допомога потрібна, я не розумію задачу, — хлопчик подивився на маму в надії на її допомогу.

Раптом заплакала маленька Світланка, і Марині довелося взяти її на руки.

— Може, трохи згодом? — сказала вона.

Жінка вийшла з кухні, щоб заспокоїти дівчинку. Льошка теж хотів піти до кімнати, але в цей час Рита попросила:

— Тату, передай мені печиво.

Хлопчик навіть застиг, а потім повільно повернув до неї голову.

— Це мій тато! Не називай його так!

Рита почервоніла, а Сашко прийшов їй на допомогу.

— Сину, не кричи. Я твій тато і її теж.

— Це як? — збентежено дивився хлопчик. — Ви її всиновили?

— Про дівчаток кажуть «удочерили», — поправив сина Олександр. — Ні, ми цього не робили. Я раніше був одружений з мамою Рити. А потім одружився з твоєю мамою. Розумієш мене?

— Тобто в Рити інша мама?

— Так, і інший тато, — сказала дівчинка. — У мене два тати.

Сашко постарався не показувати своєї радості, що дівчинка називає його татом. Він намагався брати участь у житті доньки. На вихідних вони гуляли й аліменти він платив справно.

Хоча Сашко розійшовся з матір’ю Рити майже відразу після її появи на світ, він усе одно любив доньку, і вона ставилася до нього добре.

— Це круто! — раптом захопився Льошка. — Значить, тебе люблять удвічі більше!

Олександр усміхнувся з дитячої наївності хлопчика, але переконувати його не став. Олексія ще чекало багато прикрощів у житті, й сприяти цьому Сашко не хотів.

— Ходімо, я тобі свою кімнату покажу! — Льоша підстрибував на місці від нетерпіння.

Сашко часто дивувався непосидючості сина, який буквально не міг всидіти ні хвилини спокійно. Сам Сашко й Марина були досить спокійними, їхня молодша донька теж, а от син був гіперактивним.

— У тебе є конструктор? — Рита з цікавістю подивилася на хлопчика. Вона любила щось будувати й вигадувати.

— Так, ціла купа!

Діти пішли до кімнати, а за кілька хвилин Сашко пішов до Марини.

— Вибач, за такий сюрприз. Сам нічого не знав, поки не приїхав до Олени. Ну, начебто Льошка її нормально сприйняв.

— Він у нас дружелюбний, — махнула рукою Марина. — Будь-кого прийме.

— Душа навстіж, — засміявся Сашко.

Він сів поруч із донькою й простягнув до неї руки.

— Світланко, іди до тата. Давай, донечко.

Дівчинка затупотіла до нього, а Марина запитала:

— І надовго Рита в нас? Коли її вітчим повернеться?

— Я навіть не знаю. Олена начебто сказала, що її Василь на тиждень поїхав, і вона теж невідомо на скільки лягла.

— Коротше, дівчинка в нас на тиждень точно.

Марина була дуже невдоволена цим, але розуміла, що дитина ні до чого. Тут вона спохопилася й подивилася на чоловіка:

— А де її речі? У чому вона спатиме й до школи ходитиме?

Сашко почервонів і винувато подивився на дружину:

— Вибач, я не подумав про це. Якось усе швидко сталося.

Марина кинула на нього сердитий погляд і зітхнула:

— Дай мені номер її матері.

— Олени?

— Так, Олени! Не бійся, я лише запитаю потрібні речі для Рити. Ви, чоловіки, не все розумієте.

Сашко дав свій телефон дружині, і та пішла телефонувати. Олександр переживав, що його дружина може щось наговорити його колишній. Але Марина повернулася через десять хвилин з усмішкою.

— Усе, ми з Леною все вирішили. Зараз із Ритою з’їздимо по її речі, а на вихідних сходимо до неї, до її матері.

— Швидко ви зійшлися, — Сашко навіть не намагався приховати свого здивування.

Марина усміхнулася йому й щось пробурмотіла. Вона сама була здивована, що Лена виявилася приємною жінкою, яка встигла кілька разів за розмову вибачитися за клопіт.

Ясно, у кого пішла Рита, — подумала жінка й пішла до кімнати до сина.

— Ось, дивись, а тут віднімаєш. Зрозумів?

З кімнати чувся голос Рити. Марина обережно зазирнула до кімнати, там обидві дитини схилилися над зошитом і розв’язували задачу. Рита була на рік старша за Льошку й уже знала цю тему.

— О, мамо, — відволікся хлопчик, — знаєш, як Ритка класно пояснює? Краще за вчителя! Нехай вона частіше в гості до нас приходить!

— Буде видно, — кивнула Марина. — Рито, збирайся, поїдемо додому до вас, по твої речі. А то тобі навіть спати нема в чому.

— Можу дати свою піжаму! — тут же вліз Льошка.

— Ні, дякую, — смішно скрививши носа Рита, і вони засміялися.

Марина із задоволенням помітила, що Льоша намагається мати кращий вигляд у присутності дівчинки. Він навіть виглядав не таким скуйовдженим.

— Рито, збирайся, а то вже часу немає.

— Можна з вами? — жалібно попросив Льоша, для якого це було цілою пригодою.

— Якщо нічого чіпати не будеш і якщо Рита не проти, — підморгнула Марина дівчинці.

Та поважно підвела голову, а потім засміялася й сказала:

— Поїдемо, звісно.

Її страх і хвилювання зовсім зникли, тітка Марина виявилася доброю, а Льошка саме таким, як вона й думала. Трохи бешкетним, а взагалі — добрим.

Коли Лена повернулася додому з лікарні, Рита зрозуміла, що їй подобається в тата й тітки Марини. Їй було весело з Льошею й подобалося гратися з маленькою Світланкою. Вона не хотіла йти, хоча й за мамою теж сумувала.

— Можеш прийти до нас іще! — Льоша теж не хотів, щоб Рита пішла. — Мамо, будь ласка!

— Звісно, Рито, можеш приходити до нас у гості. Подзвониш татові й він за тобою приїде. Або мені дзвони.

У Марини не було причин не пускати дівчинку додому. Навпаки, їй сподобалася спокійна, розумна дівчинка, під впливом якої і її син ставав кращим.

— Дякую, — Рита несподівано обійняла її, хоча раніше трохи сахалася.

Марина трохи розгубилася, але потім обійняла її у відповідь і погладила по голові.

— Приходь до нас ще.

Вона ніколи навіть не думала, що прив’яжеться до доньки чоловіка від першого шлюбу. Але тепер навіть була рада тому, що Сашко привів дівчинку в дім. Зрештою, діти — брат і сестра. Хоч як крути…

Від редакції:

Ця історія від нашої читачки Марини — гарний приклад того, що доброта серця завжди знаходить відгук, навіть якщо йдеться про дітей від попередніх шлюбів.

Сім’я — це не тільки кров, а ще й спільна турбота та взаємоповага. Інколи найбільші клопоти, як от хвороба колишньої дружини, стають місточком, який зближує навіть тих, хто був далекий.

 

Цікаво, а чи є у вас історії, коли зведені діти ставали найвірнішими друзями?