— Опинилася я зараз між двох вогнів, — гірко зітхає Катерина в розмові з подругою. — І сама жити поки що фінансово не тягну, і з мамою під одним дахом — ну просто несила витримати.
Катя розійшлася з чоловіком пів року тому. Тріщина в їхній молодій сім’ї з’явилася майже одразу після того, як подружжя дізналося, що лелека несе їм дитятко. До того цілих три роки жили з Дмитром, як голубів пара, душа в душу, а тут усе раптом пішло шкереберть.
Катерина, звісно, гірко плакала ночами, намагалася якось склеїти ту розбиту чашку, але вийшло тільки розтягнути агонію їхнього шлюбу. До того ж чоловік чесно зізнався, що йому запала в душу інша жінка.
Та й узагалі, відколи на світ з’явилася їхня донечка, вони жили під одним дахом як чужі люди, як звичайні сусіди.
— Я ще довго заплющувала очі на багато речей, усе сподівалася хоча б досидіти у відпустці по догляду за дитиною при законному чоловікові, — зізнається молода жінка. — Але ж у тісній однокімнатній квартирі існувати поруч із чужою людиною — це справжня мука.
Та однокімнатна квартира, до слова, була придбана Дмитром ще до весілля. Одне слово, коли маленькій Марічці виповнилося два рочки, подружжя сіло за стіл переговорів.
Поговорили відверто, без криків, і дійшли висновку: далі так тягнути не можна, треба розходитися. При цьому Катерина ніколи не кривила душею і чесно визнавала, що Дмитро — непоганий батько, а його мама, яка невістці зроду кривого слова не сказала, — взагалі чудова бабуся.
— Свекруха і гостинці завжди несла, і з малою посидіти ніколи не відмовлялася, якщо я просила, — розповідає Катя. — Та й зрештою, хоч би які там коти між нами з Дмитром пробігли, не можна ж викреслити те, що моїй дитині він батько, а вона — рідна бабуся?
Розійшлися мирно: домовилися про добровільні аліменти, і про те, що мати не стоятиме на заваді спілкуванню колишнього чоловіка та свекрухи з дівчинкою.
Мовляв, у будь-який час дзвоніть, приїжджайте, гуляйте в парку чи забирайте до себе на кілька годин. У свекрухи, до речі, вже був досвід брати онуку навіть із ночівлею — і все проходило чудово.
Бабуся вона мудра, до порад колишньої невістки дослухається: малу шоколадними тортами не напихає, а зварить дієтичний супчик чи зробить парові тюфтельки.
Сама ж Катя після розлучення зібрала речі й перебралася до маминої просторої трикімнатної квартири. У молодої жінки є ще старша сестра, але вона давно заміжня і живе з чоловіком та синами в іншому місті, тому місця вистачає всім.
Катя поки що навіть не виділяє донечці окрему кімнату — туляться удвох, їм так тепліше й не тісно.
До садочка залишається якихось пів року. Колишній чоловік справно переказує гроші на утримання дитини та дружини. Мама обожнює маленьку онучку… Здавалося б, живи та радій.
Але в цій діжці меду знайшлася така ложка дьогтю, що хоч плач: мама категорично проти того, щоб Катерина дозволяла доньці бачитися з «колишніми родичами».
— Він зрадник! Невже в тебе гордості немає ні на грам? — на обличчі матері читається обурення і презирство. — І вона — теж зрадниця! Виховала такого синочка, який покинув дружину з малим дитям на руках! А ти з ними ще й мило щебечеш по телефону, розказуєш, як там Марічка? Та я б їх на гарматний постріл до дитини не підпустила!
І мама добре знає, про що каже. Свого часу вона вчинила точнісінько так само. Старшій сестрі тоді було одинадцять, а Каті всього чотири рочки.
Після важкого розлучення матір просто стіною стала і відвадила колишнього чоловіка від дітей. Катерина тепер із гіркотою згадує, що рідного тата так і не встигла пізнати. Коли їй виповнилося чотирнадцять, його не стало.
Та й сестра не встигла намилуватися батьківською любов’ю — вона в мами завжди була слухняна, боялася зайвий раз її засмутити. Бо матір тоді чітко поставила умову: якщо хтось із дівчат хоч словом обмовиться з «тим папашею», вона їх знати не захоче.
— І тепер вона намагається прокрутити зі мною той самий сценарій, — засмучено бідкається Катя. — У нас через це щодня хата ходить ходором. Скину колишній свекрусі фотографію Марічки — все, вечір зіпсований, докори гарантовані. Піду гуляти в парк, і туди Дмитро під’їде, щоб з донечкою погратися — мама потім зі мною цілий тиждень не розмовляє. Ну, тобто спочатку викричиться, а вже потім грає в мовчанку.
— Гордості в тебе нуль! У мене вона була, а ти об неї ноги витираєш. Навіщо вони взагалі здалися у вашому житті, ота бабка і твій колишній? Він, мабуть, уже й приволік у свою хату ту нову пасію? — кричить матір.
Може, й приволік, але яке до того діло Катерині? І до чого тут взагалі гордість? Невже краще гризтися по судах, тріпати нерви собі й дитині, щоб судді по годинах призначали зустрічі з батьком та бабусею?
На ці логічні питання в мами теж є залізна відповідь:
— Поплачуть для годиться та й забудуть про вашу Марічку! Твій колишній ще настругає нових дітей, може, й не одного. Не ламай дитині психіку: немає батька — і крапка!
Але Катерині чомусь зовсім не здається, що свекруха чи Дмитро можуть забути про дівчинку.
Вони так щиро їй радіють! Та й хіба ж це погано, коли в дитини є обидві бабусі й тато, який щиро любить свою кровинку, нехай навіть у нього й не склалося життя з її мамою?
А буквально днями між ними сталася така сварка, що аж іскри летіли. Мама заявила: якщо донька не бажає слухати її життєвих порад, знецінює її досвід і не хоче коритися, то нехай збирає манатки і розраховує тільки на себе… ну, і ще на свою дорогоцінну свекруху з колишнім чоловіком.
— Ти живеш під моїм дахом, я тобі помагаю, тож маю повне право диктувати умови, як вам далі жити! — відрізала мама. — Не хочеш слухати — твоє право. Але тоді пакуй валізи і йди собі з Богом. Хай тобі та любляча свекруха разом із розпрекрасним татусем квартиру орендують! А я у своїй хаті цього неподобства терпіти не зобов’язана!
Звісно, ніхто орендувати Каті квартиру не розженеться. Навіть якщо вона подасть на офіційні аліменти через суд, як того вимагає матір, якій страшенно муляють очі добровільні виплати.
І діватися молодій жінці наразі просто нікуди — до садочка ще цілих пів року. Та й навіть коли вона вийде на роботу, винаймати житло в наш час — це віддавати левову частку зарплати і сидіти на макаронах.
А дітки ж у садочках ще й мають звичку частенько хапати застуди.
Щиро кажучи, Катерині ох як хотілося б мати мамине надійне плече хоча б на ці найближчі кілька років. І що ж тепер робити? Власноруч зіпсувати стосунки з батьком Марічки та її другою бабусею?
Доводити справу до служби у справах дітей, до брудних судів? І заради чого? Тільки через те, що в рідної мами такі непробивні принципи і старі образи?
— Ну, знаєш, сестричко… Дій так, як тобі на цей момент вигідно, — радить старша сестра по телефону.
— Раз живеш у маминій хаті, доведеться миритися з її тарганами. Спробуй відверто поговорити з Дмитром: чи потягне він оплачувати вам оренду? Ні? Ну тоді нехай зустрічаються з малою потайки. Або… приймай мамині правила гри. Я не кажу, що вона права, зовсім ні. Але який у тебе вибір?
— Потайки? — сумно всміхається Катя. — Це як ти собі уявляєш? Марічка з кожним днем щебече все краще, неодмінно ж проговориться бабусі. Та й не хочу я змалечку вчити свою кровинку брехати.
Одне слово, як каже сестра: для всіх милою не станеш. Доведеться приймати якесь рішення. Але ж так не хочеться ставати на ту стежку постійної війни з колишнім чоловіком, як це робить багато хто з ображених жінок…
Ось таку непросту життєву дилему надіслала нам Катерина. Як кажуть у народі: «З чужого воза і серед болота злазити доводиться», бо залежність часто змушує нас іти на болючі компроміси із власним сумлінням.
А як би ви порадили вчинити молодій мамі: підкоритися волі матері заради даху над головою, чи відстоювати право доньки на батьківську любов попри всі погрози?
