У мене було не дуже щасливе дитинство. Батьки обрали метод батога – відразу били і карали. Розбила кухоль, поганий почерк у зошиті, не вивчила напам’ять параграф, привела додому подругу без дозволу… Сварили постійно і за будь-яку дрібницю. І палицями та скакалкою. Обзивали останніми словами, часом навіть такими, які я сама ніколи не чула.
Після закінчення школи одразу вигнали працювати. Про інститут навіть не йшлося. На бюджет я вступити не змогла і влаштувалася на завод комірником. У будинку завжди були свої правила: віддавала гроші за квартиру (світло, газ, вода), була своя їжа і навіть мило та туалетний папір. Не можна було нікого приводити, виходити з кімнати після 22:00.
Я часто сварилась із батьком, намагалася відстояти свої права. Я весь час чула на свою адресу про те, яка я невдаха, тупа і потвора, що нічого не досягла, з кривими ногами. Я намагалася говорити з батьками, ходила до психолога на останні гроші, намагалася налагодити стосунки, але все марно. У результаті я вийшла заміж і з’їхала від них. Спілкуватись намагалася, але без сварок все одно не обходилося.
Із чоловіком теж не все пішло вдало. Він виявився залежним від ігор і брав кредити за моєю спиною. Постійно брехав і вивертався, тож дізналася я про це не відразу. У результаті, жили ми й так не багато, винаймали кімнату в гуртожитку, економили на всьому. Я накопичувала на вищу освіту, а тут і всі гроші почали йти на оплату боргів. Але він бодай працює, одна б я і це не потягнула.
Батьки взагалі ніколи не підтримували. Продали майно та поїхали. А в нього зовсім немає сім’ї, ще й дочка на утриманні (платить аліменти). Жити дуже тяжко, банк загрожує судом, я на роботі під загрозою скорочення, а з коледжем, який закінчила рік тому, на роботу не беруть. Хоча я шукаю, їжджу на співбесіди, але поки що скрізь відмова. Тим більше зараз все стало ще складніше.
Мені майже тридцять років, а в житті я за підсумком нічого не маю. Стає страшно, коли думаю про майбутнє. Друзів у мене немає, я не замкнута, але дуже нервова та дратівлива. Лежала в диспансері на добровільному лікуванні якийсь час. Жахливі нервові зриви підірвали здоров’я. Чоловік мене любить і підтримує як може, але боротися з його ігровою залежністю в мене вже немає сил. Я стараюсь дуже. Але повільно божеволію.
