— Мама Павла зателефонувала вперше з цим проханням близько місяця тому, – розповідає Світлана, – ну що робити, виручити треба, тим паче тітку чоловіка Ольгу Миколаївну шкода було, молода ж іще.
— Світланка, – попросила свекруха, – Оля захворіла. Сама знаєш, як важко їй живеться: чоловіка немає, син далеко, виходжувати її нікому там. Зовсім одна. Не могла б ти Джека виводити хоча б раз на день і приїжджати його погодувати? Ой, дякую тобі, я знала, що ти добра дівчинка.
Світлана одружена з Павлом 5-й рік. З мамою чоловіка Оленою Миколаївною вона намагалася ладнати. Ділити їм було нічого, маминим сином Павлик не був, житло у молодої сім’ї було окреме. Щоправда, від свекрухи далеченько: на протилежному кінці міста. У Олени Іванівни була ще й дочка, яка теж була заміжня, і самотня рідна сестра в Полтавській області. А Джеком звали лабрадора, якого Олена Миколаївна завела майже одразу після того, як одружився і випурхнув із сімейного гнізда молодший син. Щоб не нудьгувати.
— Ми з Оленою Миколаївною, – ділиться Світлана, – межі постаралися позначити відразу.
— Я до вас у життя зі своїми порядками лізти не буду, – сказала старша жінка молодій, – але й ви пам’ятайте, що в мене своє життя. Онукам буду рада, але особливо на мене як на няньку не розраховуйте. Я і зі старшою онукою не сиділа.
Це було правдою, з дочкою сестри чоловіка Олена Миколаївна не залишалася, до себе на вихідні не забирала, сестра Павла справлялася сама. І Свєта на допомогу бабусь не сподівалася: діти у нас – для себе, підвищеної уваги не вимагаємо, виховання подвигом не вважаємо.
— Діана в нас зʼявилася на 4-му році шлюбу, – розповідає Світлана, – у принципі, дитина здорова, досить спокійна, мені з нею легко. Мама моя приїхала на кілька тижнів одразу після того, як ми повернулися з лікарні, а далі ми з Павликом справлялися самі.
Приблизно в той самий час зʼявилася друга дитина і у сестри Павла.
— Дочку з Джеком возитися не прошу, – додала свекруха, – сама знаєш, і донька до школи ходить, і хлопчик ще. Ти вже допоможи, не відмов!
Світлана не відмовила, хоча їздити взимку з маленькою донькою через усе місто на громадському транспорті було не дуже зручно.
— Але Павло ж не міг, – каже вона, – він і так із роботи приїжджає о 9-й вечора, а якби ще із заїздом до Джека… Коли йому відпочивати тоді?
— Ну як ви там, мої трудівники, – запитувала свекруха телефоном вечорами, – та Оля нормально, лежить. Я щойно від неї прийшла. Так, теж морока та ще, мчу додому ввечері, готую їй їжу, зранку мчу в лікарню, з лікарем поговорити, її переодягнути, нагодувати. Думаю, тижнем не обмежимося. Ти вже, Світланко, не кидай мого песика. Приглянь.
І Свєта доглядала, Павло запропонувати забрати Джека до себе, поки його мами немає. Так було б і легше, і простіше. Але собака досить великий, а квартира однокімнатна. Загалом, вирішили, що потерплять до маминого повернення. Щоправда, на 9-й день донька прихворіла, напевно вірус якийсь підхопила.
— У Діанки температура, – каже Світлана, – сіли ми з нею вдома, Павло змушений був рватися після роботи до собаки. А ще через 3 дні я з донькою пішла в поліклініку вдень. Уявляєш, на виході ми ніс до носа зіткнулися з Оленою Миколаївною! Вона онука на щеплення привозила. Живемо ж з сестрою чоловіка ми одна від одної не так і далеко.
Жінка зніяковіла, але спіймана на гарячому змушена була зізнатися.
— Дочка з чоловіком на курорт полетіли, – сказала вона червоніючи, – дітей попросили на мене залишити, я і погодилася.
— А навіщо було брехати, мамо, – не зрозумів Павло, – навіщо такими речами, як здоров’я сестри, спекулювати?
— Ну мені ніяково було б попросити вас доглядати за псом, – пояснила Олена Миколаївна, – я ж ніколи з Діаною не залишалася, а тут погодилася доглянути одразу за двома, та онуку до школи треба водити, інакше б я їх до себе взяла. А їздити з двома до Джека, самі розумієте…
— Звісно, ми образилися, – каже Свєта, – ні, не на те, що з Діаною бабуся і на годину не погоджувалася залишатися, а тут двох дітей взялася чатувати. За брехню ми образилися. Ну сказала б правду, ми б усе одно погодилися. Але Павлик не переживав би так за тітку Олю.
Чим закінчилася історія? Та нормально вона закінчилася, Олену Миколаївну ще й сестра телефоном насварила. А від Діани бабусю не відлучили, навіть частіше приїжджати стала до онуки Олена Миколаївна.
Дізнатися більше
-“Ось, – каже вона синові та невістці, – влітку Діанку заберу до себе і їдьте відпочивати тепер уже ви. Тільки доньці не кажіть, як я вас обдурила, соромно мені. Я вже пошкодувала, що Олі зізналася, совість хотіла полегшити, а вона тепер каже, що якщо захворіє, то з моєї вини – напророкувала, мовляв.
А ви б змогли пробачити обман близької людини?
