Моя донька прийшла голодна зі школи і розповіла:
— У мами Степана грошей же на обід немає, він після нас доїдає…
Моя дитина навчається у школі у третьому класі, у колективі більше 20 дітлахів. За матеріальним становищем у нас сім’ї різні, є й дуже забезпечені, є й незаможні. Але є один хлопчик, сім’я якого прям дуже потребують.
Хлопчисько — Степан сам дуже добрий, мама теж адекватна. Раніше жили нормально, а потім одного разу тато вирішив, що він награвся в сім’ю і пішов.
А там уже не до дитини і колишньої дружини — у нього нове кохання, велике і світле, не до минулого життя. Подала вона на аліменти, але там копійки — колишній чоловік вульгарний виявився, одразу роботу поміняв, де мінімальний офіційний дохід, сама працює, але на руках хвора мати, пенсії якої ледве вистачає їй на лікування.
Дитина ходить завжди чистенька, але видно, що форма добре поношена, на фізкультуру, напевно, місяць ходив у шкільних туфлях — кросівок не було.
І ніколи мама не скаржилася. Про те, як у родині важко, спільна знайома одній із мам розповіла, а та по секрету всім.
Уроків у нас у третьому класі 5-6 на тиждень — п’ятиденка. До кінця уроків діти вже голодні, тому їм доводиться обідати в школі.
Забираю доньку додому, каже, що дуже голодна. Ну і питаю.
— А чого ти голодна? А у вас обід після 4-го уроку? Ти не їла чи не годували?
— Мамо, я сьогодні не їла.
— А що сталося? Чи не смачно було?
— Не знаю, мабуть, смачно.
— Доню, ти мені поясни, що трапилося?
— Мамо, ти мене тільки не лай. У мами Степана грошей же на обід немає, він після нас доїдає. А сьогодні всі на фізкультурі набігалися та з’їли обіди, а я запізнилася на обід.
Остання заходжу, моя порція стоїть, а Степан голодний лишився. І мені його так стало жаль, що я йому віддала свою порцію.
Я прям розплакалася, з одного боку мене, звичайно, не влаштовує, що моя дитина голодна залишилася, з іншого боку радію, що в мене росте така добра дитина. Правильно значить виховую.
Минає небагато часу, у нас батьківські збори. Та й починається черговий базар. Усі зібралися кричати, бідна вчителька не знає кому відповідати.
Тут одна з мам порушує питання харчування. Каже, що її не влаштовує, що Степан доїдає за дітьми, мовляв, своїм виглядом дітям апетит псує, то випрошує щось.
Хоча я з донькою розмовляла — не випрошує він, сидить осторонь поки не пообідають. Діти просто самі добріші за батьків, хто яблуко суне, хто котлету віддасть.
Всі дружно загули, мама Степана сидить червона, як рак. Крики, дебати заборонити чи ні йому взагалі до їдальні заходити.
А у нас є мама — Оксана, вони мають пільгове харчування. Чому у родини Степана його немає — не знаю, але документи зібрати не змогли, чи не потрапляють до списків пільговиків.
А Оксана сама не багата. Там дітей цілий виводок. Ну і тут встає вона і каже:
— Шановні батьки, хвилину помовчіть мене та послухайте. Ви себе чуєте збоку? Зараз ми обговорюємо заборонити чи ні дитині заходити до їдальні, щоб доїсти за вашими дітьми, — каже вона.
— Якими ви плануєте виростити дітей? Чи виростуть чуйні та добрі люди, батьки яких шматком хліба дорікають маленькому однокласнику своїх дітей? При цьому діти наші діляться самі. Діти мудріші за всіх нас, — додала вона.
— У нас є два варіанти: продовжувати гумоніти, чи може бути зробимо по-іншому? Я пропоную просто взяти та скинутися на харчування Степану. Хлопчик хороший, дітей не кривдить, з усіма дружить. Це одна дитина, лише дитина. Від 40 гривень тут хтось збідніє?
Мама Степана почала боязко заперечувати, Оксана відкрила гаманець, дістала 100 гривень і поклала на стіл вчителю. У класі тиша. Усі мовчать.
Потім батько однієї дівчинки підводиться і теж кладе гроші. А далі — ланцюгова реакція. Одна мама тільки, до речі із заможної родини, щось пирхнула і не стала брати участь.
Суму наклали практично на харчування у школі до кінця навчального року. Через два дні прийшла донька, щаслива і задоволена, каже мені:
— Мамо, уявляєш, тепер Степан з нами їсть, він такий задоволений!
