У мене немає настрою, гроші закінчуються, залишається піти на першу-ліпшу роботу, яку ненавидітиму, знову доведеться щось шукати нове

Мені 26 років. Пішла зі стабільної роботи, бо мені вона не подобалася, обов’язки були дурними та нудними.

Потім довго шукала нову, нарешті влаштувалась на тимчасову роботу на 3 місяці. Тепер знову без роботи вже третій місяць.

Найгірше, що нову роботу я майже не шукаю. Тільки на сайтах відгуки надсилаю.

Розумію, що робота потрібна терміново, але ніяк не можу змусити себе, весь час відкладаю і чекаю чогось. Як тільки відкриваю сайти з оголошеннями — одразу накочує розпач і ллються сльози.

Не хочу нічого чути про роботу, з мамою телефоном не хочу розмовляти про це. Почуваюся нікчемною людиною, бо нічого не виходить.

І найголовніше, що я не хочу нічого з цим робити! Я хочу працювати, але шукати роботу не хочу!

Як себе змусити? На минулих місцях роботи стосунки з колективом були добрі, людина я не конфліктна і терпляча.

Але повертатися назад не хочу – не для того йшла. Мріяла знайти роботу до душі, щоб подобалася, тільки це, напевно, неможливо.

Те, що я вмію робити, мені не подобається, а без досвіду нікуди не беруть. Та я й не можу зрозуміти, чим би конкретно хотіла займатися.

В мене хронічно немає настрою. Гроші закінчуються. Залишається піти на першу-ліпшу роботу, яку ненавидітиму. І знову доведеться щось шукати нове.

Через те, що не вирішено основне питання, решту сфер життя теж відкладаю. Думаю, потім, коли знайду роботу.

Тільки минають тижні, місяці, а нічого не змінюється. З тим, що треба відволіктися, зайнятися чимось іншим, знайти другу половинку і перейти на романтику я не згодна.

Поки що немає роботи — немає стабільності в житті та впевненості в собі. І спокійного життя теж немає, всі дістали своїми питаннями на одну й ту саму тему. Та й совість не дозволяє бігати на побачення або займатися нісенітницею, коли могла б цей час витратити на щось потрібне та корисне.

Пишу у відчайдушній надії на допомогу, на підказку. Як змусити себе шукати роботу?

Як взяти себе до рук? Вже не хочу ні з ким спілкуватись, не хочу нікого бачити.

Тим більше знайомитися не хочу, я виснажена і без нових стосунків. Ігнорую людей просто – і все.

Мені соромно за себе, соромно брати у матері гроші, адже це я мушу їй допомагати. Принаймні має сама себе забезпечувати.

А я сиджу і нічого не роблю. І не знаю, як зрушити з мертвої точки.