Мені 26 років. Пішла зі стабільної роботи, бо мені вона не подобалася, обов’язки були дурними та нудними.
Потім довго шукала нову, нарешті влаштувалась на тимчасову роботу на 3 місяці. Тепер знову без роботи вже третій місяць.
Найгірше, що нову роботу я майже не шукаю. Тільки на сайтах відгуки надсилаю.
Розумію, що робота потрібна терміново, але ніяк не можу змусити себе, весь час відкладаю і чекаю чогось. Як тільки відкриваю сайти з оголошеннями — одразу накочує розпач і ллються сльози.
Не хочу нічого чути про роботу, з мамою телефоном не хочу розмовляти про це. Почуваюся нікчемною людиною, бо нічого не виходить.
І найголовніше, що я не хочу нічого з цим робити! Я хочу працювати, але шукати роботу не хочу!
Як себе змусити? На минулих місцях роботи стосунки з колективом були добрі, людина я не конфліктна і терпляча.
Але повертатися назад не хочу – не для того йшла. Мріяла знайти роботу до душі, щоб подобалася, тільки це, напевно, неможливо.
Те, що я вмію робити, мені не подобається, а без досвіду нікуди не беруть. Та я й не можу зрозуміти, чим би конкретно хотіла займатися.
В мене хронічно немає настрою. Гроші закінчуються. Залишається піти на першу-ліпшу роботу, яку ненавидітиму. І знову доведеться щось шукати нове.
Через те, що не вирішено основне питання, решту сфер життя теж відкладаю. Думаю, потім, коли знайду роботу.
Тільки минають тижні, місяці, а нічого не змінюється. З тим, що треба відволіктися, зайнятися чимось іншим, знайти другу половинку і перейти на романтику я не згодна.
Поки що немає роботи — немає стабільності в житті та впевненості в собі. І спокійного життя теж немає, всі дістали своїми питаннями на одну й ту саму тему. Та й совість не дозволяє бігати на побачення або займатися нісенітницею, коли могла б цей час витратити на щось потрібне та корисне.
Пишу у відчайдушній надії на допомогу, на підказку. Як змусити себе шукати роботу?
Як взяти себе до рук? Вже не хочу ні з ким спілкуватись, не хочу нікого бачити.
Тим більше знайомитися не хочу, я виснажена і без нових стосунків. Ігнорую людей просто – і все.
Мені соромно за себе, соромно брати у матері гроші, адже це я мушу їй допомагати. Принаймні має сама себе забезпечувати.
А я сиджу і нічого не роблю. І не знаю, як зрушити з мертвої точки.