— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки, яка дитину годує, залишити, — дорікнула Ліля чоловікові.
— У холодильнику порожньо? Я ж точно тобі добру порцію відкладав, — здивовано кліпнув Євген. — Але там на кухні ще мама з Настею засиділися. Може, не розібралися та й доїли?
***
— Ох уже ця Настуня! І чому я маю мовчки терпіти витребеньки цієї двадцятип’ятирічної принцеси?! — роздратовано скаржилася Ліля своїй мамі.
— Будь мудрішою, доню. Ти ж розумієш, це чоловікова рідня. Тобі краще з ними горщиків не бити. Це ж прекрасно, що у вас зі свекрухою такі гарні стосунки.
— Ганна Миколаївна справді чудова, добра жінка. От тільки ця її доброта вилазить мені боком! Вона свою улюблену онучку Настуню нам просто на шию посадила! А тепер мені й пари з вуст не пусти? Це ж наша з чоловіком дача, зрештою!
— Ваша вона тільки на папері. А по-людськи ж там Ганна Миколаївна все життя господарює! А до того вони з чоловіком ту дачу піднімали.
— Та вона й овдовіла через те, що чоловік її на тих грядках надірвався! Одне добре: хоч заздалегідь на мого Женю все переписали, щоб із заповітами потім не морочитися.
І нехай, як ти кажеш, «по-людськи» це досі дача свекрухи. Ми ж і не збираємося її виганяти. Навпаки! Постійно Ганні Миколаївні по господарству допомагаємо, сумки з продуктами тягаємо. Вона ж уже на пенсії…
Але одна справа — помагати старенькій свекрусі, а зовсім інша — її улюбленій онучці-ледацюзі! — знову завелася Ліля.
— Невже та Настя така вже нестерпна?
— На вигляд вона навіть симпатична. Щоправда, серйозних стосунків ніколи ні з ким не мала. А знаєш чому? Усе просто: хлопці тікають світ за очі, щойно дізнаються про розмах її забаганок. Вона сама про це якось бовкнула.
Але ж суть не в цьому! Мені здавалося, що у двадцять п’ять уже час якось визначатися в житті. Я ж від неї всього на три роки старша! У її віці я вже й диплом захистила, і дисертацію писала, і паралельно працювала, а тут…
Та в мене просто мозок плавиться на неї дивитися! Постійно хтось має розгрібати Настині проблеми і фінансувати її існування!
Звісно, все почалося з батьків: вони свою єдину дитинку з пелюшок від усього оберігали і пилинки здували.
Літо вона зазвичай у бабусі проводила, а та й рада була догодити єдиній онучці. От тільки дівчинка вже виросла, а свекруха з нею досі як із немовлям панькається.
Сама ж ця Настя просто пливе за течією і чекає якогось дива чи просвітлення — чим би їй таким у житті зайнятися. Скільки разів вступала кудись, кидала, потім знову йшла в універ. Один інститут таки домучила. Уся рідня з полегшенням видихнула: ну нарешті кар’єру будуватиме. А дзуськи!
Знову знайшла відмазку: «хочу знайти своє справжнє покликання». Рік минув, а вона лежить на дивані і шукає те покликання… А чого насправді чекає — ніхто не знає. Вона, бачте, «не в ресурсі».
От що мене реально дивує, так це її абсолютна безтурботність: їй глибоко начхати, що батько вже без п’яти хвилин пенсіонер, а мати зроду-віку особливо не перепрацьовувала.
Хто її вічно утримуватиме?
— Доню, от тобі точно через це не варто нервувати. Хай самі розбираються. Чого ти завелася?
— Та от збираємося відкривати дачний сезон, і одразу згадується минуле літо. Я тобі раніше не розказувала, як ми відпочили на тій дачі, а тепер таки поділюся! — вирішила Ліля і почала свою розповідь.
Минулого літа Лілія та Євген дізналися, що в їхньому київському будинку планується довге відключення гарячої води.
— Це не проблема! Мама давно нас запрошує на дачі пожити. Та й Матвійкові буде корисно на свіжому повітрі побути, — вирішив Лілин чоловік.
— Тільки треба багажника продуктів затарити. Ми ж не будемо твою маму об’їдати.
Попередивши Ганну Миколаївну, сімейство вирушило під Вишневе. Перша половина дня минула в суєті: розбирали речі, сортували харчі, застеляли ліжка й ділилися останніми новинами.
Потім Женя пішов смажити м’ясо, яке вони замаринували ще вдома, а Ліля взялася заколисувати синочка, котрий розкапризувався від нових вражень.
Раптом хвіртка рипнула, і на подвір’я зайшла висока, модно вдягнена дівчина зі спортивною сумкою через плече.
— Настуню! Настусенько! Яке щастя, що ти приїхала! Чого ж не попередила, я б хоч твоїх улюблених пиріжків напекла! — сплеснула руками Ганна Миколаївна.
— Здрастє, — кинула Настя, окинувши решту родичів зверхнім поглядом і вислизнувши з бабусиних обіймів.
Потім кинула сумку просто на траву і заявила:
— Дядь Женю, занесіть мої речі в кімнату. Вже все плече собі відтягнула.
Євген лише стенув плечима: мовляв, рідня є рідня — і покірно потяг ту сумку, виконуючи чи то прохання, чи то наказ племінниці.
До вечері малий Матвій знову розплакався, і Ліля сказала, щоб починали без неї: «Я малого вкладу, а потім вже поїм».
Яке ж було її здивування, коли пізно ввечері на кухні вона не знайшла ЖОДНОГО шматочка шашлику, який готував чоловік! Зникла безслідно й привезена ними дорога слабосолона сьомга.
Довелося давитися залишками салату та запеченою картоплею.
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки, яка дитину годує, залишити, — дорікнула Ліля чоловікові.
— У холодильнику порожньо? Я ж точно тобі добру порцію відкладав, — здивовано кліпнув Євген. — Але там на кухні ще мама з Настею засиділися. Може, не розібралися та й доїли?
Дуже скоро Ліля зрозуміла, що Настя не просто любить поїсти, а має чорну діру замість шлунка. Дівчина безцеремонно відчиняла холодильник і змітала будь-які запаси, навіть не питаючи.
Бабуся ж бігала коло Насті, як коло дитини: виварювала найсмачніші борщі, частувала свіжоспеченими пиріжками, варила компоти, діставала найкраще варення та інші смаколики.
Дивлячись на те, як свекруха мастить для двадцятип’ятирічної кобилини бутерброд маслом і дбайливо доливає їй чайок, Ліля тихо пирхала і пошепки жалілася чоловікові:
— Та вона Настуню скоро з ложечки годуватиме!
Женя тільки підсміювався:
— Потерпи. Вона ж тут не пропишеться. Згадає дитинство і поїде додому.
Після ситної трапези Анастасія, навіть не подумавши прибрати за собою тарілку чи хоча б подякувати, зазвичай пленталася в гамак, де годинами скролила Інстаграм чи ТікТок.
Про якусь хатню роботу чи допомогу старенькій бабусі вона й гадки не мала.
Одного разу Ліля не витримала і кинула Насті, яка саме виповзала з-за столу:
— Настю, може, ти хоч свій посуд помиєш?
— Та я сама швиденько сполосну, мені не важко! — миттю підскочила Ганна Миколаївна.
— Просто ми тут усі разом живемо, і кожен має свій внесок робити… — спробувала пояснити Ліля, але Настя перебила її нудьгуючим тоном:
— Ой, тільки не треба тут душніли пускати.
— Душніли?
— Ну, це зараз так кажуть. Погугли на дозвіллі, — пирхнула Настя і з гідністю англійської королеви попливла до своєї кімнати.
На вечерю вона демонстративно не вийшла. Стривожена бабуся довго і ніжно благала онучку крізь двері вийти до столу. Зрештою, понесла їй тацю з вечерею просто в ліжко.
Повернувшись на кухню, Ганна Миколаївна несхвально зиркнула на Лілю і суворо промовила:
— Ти Настусю засмутила й образила своїми зауваженнями. Вона в нас така тонка і вразлива дівчинка… Дуже тебе прошу, більше так не роби. Ми тут, на дачі, звикли піклуватися одне про одного.
«Ще й винною лишилася! Ну просто на голову не натягнеш!» — подумки обурювалася Ліля.
Усі наступні дні Ліля зі свекрухою крутилися як білки в колесі: готували сніданки, обіди та вечері, мили гори посуду, чистили картоплю, пололи грядки.
А Настя тим часом лише переверталася з боку на бік у гамаку, не випускаючи з рук телефона.
Роздратування Лілі просто зашкалювало. Чому свекрусі здається нормальним така поведінка дорослої кобили?
Як можна так сліпо потурати лінощам?
Останньою краплею, яка переповнила чашу її терпіння, стала перша рання полуниця.
Щойно помітивши червоні ягідки, свекруха радісно заплескала в долоні: «Ой, яка краса! Настусі точно сподобається!», навіть для годиться не запропонувавши невістці хоч пару ягідок покуштувати.
— Знаєш, Женю, я цього літа на дачі, мабуть, уже «відпочила». Втомилася, крім рідного сина, ще й за великорозмірною Настунею прибирати. Особливо дістало постійно бачити її кислу, ліниву і вічно заспану фізіономію, — заявила Ліля чоловікові, коли той приїхав провідати їх на вихідні.
— Розумію тебе. Але ж їй не заборониш сюди їздити. Вона ж бабусю провідує, — розвів руками Євген.
— Воно й видно, як сильно вона ту бабусю любить! Пальцем об палець не вдарить, щоб старенькій помогти. Вона ж сюди як у санаторій преться — щоб за нею тут доглядали. Та ще й ні копійки в бюджет не скидається!
Ти он майже кожні вихідні до мами мотаєшся: то город перекопати, то сумки з АТБ привезти. І це правильно, вона ж пенсіонерка, їй чоловіча сила потрібна. Але я більше не можу дивитися, як вона няньчить оцю принцесу без королівства! — гарячкувала Ліля.
— Була б моя воля, я б Настуні щодня наряди роздавала: посуд перемити, підлогу вимити, бур’яни пополоти. Тоді б її «відпочинок» швидко закінчився. Але ж твоя мама свою цукрову онучку грудьми захищає…
Більше того літа Ліля з малим на дачу не їздили.
Але ось на порозі — новий дачний сезон.
— І що ти мені, мамо, порадиш після всього цього? Свекруха знову в гості закликає, та й малому повітря свіже не завадить. Але ж і Настуня там сто відсотків знову намалюється. А мене від її лінощів і вічної «втоми» просто тіпає.
— Доню, порада тут проста, як двері: зніміть краще дачу на літо. Зараз таких оголошень на ОЛХ хоч греблю гати.
— Платити за чужу дачу, коли в родині є своя?
— Сама ж розумієш, що зараз вона швидше свекрушина, ніж ваша. А зі своїм уставом у чужий монастир не лізуть. Тільки пересваритеся всі до чортиків. Чим далі рідня — тим міцніша любов. Заплати гроші за власні нерви і спокій у сім’ї.
— Дякую, мамо. Мабуть, так і зроблю, — рішуче видихнула Ліля.
Після цієї розмови на душі їй стало набагато легше, і вже за годину вона з цікавістю гортала оголошення про оренду дачних будиночків під Києвом.
Цю життєву історію надіслала нам наша постійна читачка, а ми лише трохи причепурили її для вас. Іноді найкращий спосіб уникнути сімейних конфліктів — це просто встановити здорову дистанцію і не намагатися переробити дорослих людей. А як би ви вчинили на місці Лілі: терпіли б витребеньки родички чи теж обрали б оренду дачі?
