Мій поки що чоловік родом з іншого міста. Давним давно його відправили до нас на термінову службу. Відслуживши, він повернувся додому, а жити вирішив тут.
Відслуживши, він став жити з дівчиною, з якою познайомився під час служби. Стосунки в них не склалися – розбіглися. Антон винайняв квартиру і продовжив працювати.
Додому його звали – у нього там мама, два брати та сестра, всі старші, але він не поїхав. Ми з Антоном познайомились сім років тому.
– У мене старенька мама, я пізня дитина. І покинути маму я не можу в жодному разі, тож жити ми зможемо тільки з моєю мамою, – сказала я Антону.
Антон із цим погодився та переїхав жити до нас. На прохання про реєстрацію, мама Антону відмовила відразу. Так він і жив, зі своєю пропискою.
Крім мами, у мене є дитина від першого шлюбу, донька Лариса, чи Лара, як ми її називаємо. Нині їй 9 років. Через рік спільного життя ми побралися, просто розписалися.
У Антона тоді проблеми зі здоров’ям були, тож він не працював. Грошей на весілля не було, але ми й не хотіли дорогого свята. Поки Антон сидів удома, він зробив ремонт у маминій квартирі.
Ми з мамою – вона з пенсії, я із зарплати, давали Антонові гроші на будматеріали, а він усе переклеював та перекладав своїми руками.
Шпалери, були замінені міжкімнатні двері, перекладена плитка на кухні та в санвузлі – він у нас поєднаний. Додатково була зроблена натяжна стеля, але цим займалися фахівці.
Мама з Антоном ладнала, приводів для сварок у них не було. Антон – в одній кімнаті, мама – з онукою вечорами та вихідними. Я працювала за графіком два через два, але вихідні в мене бували рідко – я намагалася брати якнайбільше змін, щоб годувати сім’ю.
Крім зарплати, я маю ще один дохід – аліменти. Але ці гроші витрачаються лише на дочку. Частина – на поточние утримування – одяг, оплата в садок, потім до школи, підручників та додаткових занять.
Другу частину я відкладаю на майбутнє дочки – на навчання чи невелику житлоплощу. Колишній чоловік не скупиться, тому коштів на квартиру до повноліття доньки має вистачити.
Треба сказати, що Антон мало спілкувався з Ларою. Я ніколи не зважувала свою дитину на нинішнього чоловіка. Та й Лара має свого тата, який проводить з нею час.
Тому на любові та зближенні я не наполягала. Ось загалом і вся передісторія. Спільних дітей ми не маємо – я не хотіла.
Місяць тому сталася ситуація. Антон (півроку тому він улаштувався на роботу) увечері кудись зібрався. На моє запитання, куди, він відповів:
– Сестра з племінником приїжджають, треба зустріти.
Я подумала, вони приїхали до знайомих чи зняли готель. Уявити, що Антон привезе їх до нас, я не могла. Але він привіз.
Слідом за чоловіком у квартиру зайшла світловолоса жінка років 40 з юнаком років 18-19 і сказала:
– Я – Марія, це – В’ячеслав, мій син.
Антон, як ні в чому не бувало, запросив їх пройти і пішов у машину за валізами. Я посадила гостей пити чай та покликала чоловіка на розмову.
– Марію покинув чоловік. Їй нема де жити, я покликав її до нас. – поставив мене Антон перед фактом.
– Чому ти не спитав моєї думки? Це – мамина квартира, треба було з нею порадитися. Крім того, де вони житимуть?
В Антона все виявилося просто. Мама має трикімнатну квартиру. В одній кімнаті – мама, у другій – ми з Антоном, у третій – Лара. Так от, я маю переїхати до мами разом з Ларою. До кімнати дочки оселиться В’ячеслав, а Марія житиме з Антоном.
Ми посварилися. Чому В’ячеслав із матір’ю не можуть пожити разом, у кімнаті дочки? Але Антон стояв на своєму.
Мати не зраділа гостям. Вона ясно дала зрозуміти, що вони у нас максимум на пару днів, не більше. Також мама висловила Антонові своє невдоволення:
– Треба було запитати, чи я тут уже не господиня?, – Антон почав обурюватись.
– Та я з Вашого бомжатника цукерку зробив! Випендрюватиметеся – до суду піду, щоб мені частку в квартирі виділили!
Мама була шокована, у неї навіть тиск піднявся. Я почала сперечатися з чоловіком, але він наполяг на своєму, під загрозою влаштувати погром – відбити плитку і відірвати шпалери.
Ми з мамою та Ларою ночували разом. В’ячеслав спав у кімнаті доньки, а Антон – із сестрою, як і хотів. Ситуація мене вразила. Стільки років сидіти вдома і не працювати, а тепер уявити себе великим господарем – жах просто.
Вранці, поки Антон спав, я знайшла в соцмережі (спеціально зареєструвалася, раніше не користувалася. Прізвище знала – якось у розмові чоловік обмовився, що його сестра у шлюбі має таке ж прізвище, як у моїх родичів) його сестру Марію.
Ім’я, прізвище, ім’я дитини все одно. Але люди різні. Марія, яка реальна сестра Антона, 35-річна брюнетка, мати 14-річного В’ячеслава. І вся її сторінка у дописах «Кохаю чоловіка», «Улюблена сім’я» тощо.
Питання – що за жінку притягнув мій чоловік? Висновок напрошувався сам собою – коханку. Першим поривом було влаштувати чоловікові сварку.
Але я холоднокровно відправила дочку до школи, покаравши їй після школи піти до однокласниці і чекати на мій дзвінок. Потім ми з мамою зібралися та поїхали до юриста.
Консультація про можливе виділення частки Антону нас заспокоїла. Поточний ремонт не є підставою для виділення частки. От був би капітальний – ми б з мамою могли почати перейматися.
Після юриста ми поїхали до поліції. Я була впевнена, що сам Антон квартиру не покине добровільно. А якщо почати виганяти його, то може втілити свою загрозу в життя – влаштувати погром.
У поліції нам допомогти відмовилися, сказали:
– Ось буде погром, тоді й звертайтесь!
Я відправила маму додому, заїхала до суду – написала заяву на розлучення, і почала обдзвонювати друзів чоловічої статі. Дехто погодилися допомогти з виселенням чоловіка. Але – увечері, після роботи.
Прийшовши додому, я заспокоїла маму. Спокійно дивитися на чоловіка, і цю Марію я не могла. Насправді виявилося, що «В’ячеславу» – 17 років. Він не вчиться та не працює.
Решту дня я ставила «сестрі чоловіка» різні питання. Просила розповісти про дитинство. З якоюсь насолодою спостерігала, як вони переглядаються і плутаються. Я чекала вечора.
Вечірній концерт я ніколи не забуду. Як друзі виставили Антона, як я дала пенделя його «сестрі». Із підлітком обійшлися акуратно – попросили вийти. Слідом у під’їзд полетіли речі чоловіка.
На прощання Антон зізнався, що я маю рацію.
– Марія», тобто Люба – його коханка. Про їхній зв’язок дізнався її чоловік і виставив свою дружину з дому. А мій лошаристий чоловік не вигадав нічого кращого, ніж привести її до нас, видавши за сестру.
Він ще й пробачення просив, мовляв – біс поплутав, помилився, але всі чоловіки такі. Про “Неможливо все життя їсти тільки смажену картоплю”, теж засував.
Я нормально, переживу. Я б і розповідати Вам нічого не стала, за великим рахунком. Просто хочу щоб Ваші читачки знали – десь у світі є жінка, чоловік якої привів свою коханку до своєї тещі і провів з нею там ніч, коли дружина спала за стінкою.
І ця жінка не похмура і не опустила руки. І у Вас все налагодиться обов’язково. Немає проблем, що не вирішуються. Успіхів Вам!
