У мене своя невелика квартира, тож після весілля ми з чоловіком і оселилися тут. Але невдовзі чоловік почав скаржитися, що йому далеко їздити на роботу.
Щодня він мені казав, як мені щастить, що я працюю біля будинку – 20 хвилин пішки та вже вдома. А йому доводиться їхати 40 хвилин транспортом, а потім ще пішки йти півгодини.
Такі розмови я дуже часто чула. Чоловік не питав, як у мене справи, як я попрацювала.
Вечір починався з його розповіді, як хтось штовхнув його у маршрутці, як холодно чи спекотно їздити, як йому все це набридло. Поступово, я перестала слухати це скиглення.
Але одного разу все ж таки сказала: «якщо тебе не влаштовує місце розташування твоєї роботи, міняй чи не жалійся. Чоловік образився.
Виявляється, не лише мені він скаржився. Незабаром до нас почала приходити в гості свекруха.
До щоденного скиглення чоловіка додалися голосіння його матері. Щовихідних я слухала, як її син надривається, поки я тут отримую задоволення, працюючи біля будинку.
Тут я дізнаюся, що чекаю дитину. Чоловік спочатку зрадів, я теж. А після появи дитини почалося саме пекло.
Він вирішив, що саме час з’їхати від пелюшок до своєї мами.
— Ти зрозумій, я так не можу. Адже я три години дістаюся на роботу та з роботи. Потім ще вночі слухаю цей плач. Втомлююся я, не висипаюся. Я поживу перший місяць у мами, а там дивишся, дитина більше спати почне, і я повернуся, – сказав чоловік.
Сказати, що я була шокована, нічого не сказати. Місяць поступово перетворився на два, а там і на три.
Наразі вже минуло півроку, як з’явився син, а батько його з нами так і не живе. Заради справедливості варто сказати, що гроші він відправляє, продукти завозить загалом матеріально утримує. Але в іншому…
Я весь час з дитиною і нікуди не виходжу одна, навіть на 15 хвилин просто подихати повітрям. Допомогти мені нікому з малюком, і я не розумію, чому мій чоловік так робить.
Дивлюсь на щасливі сім’ї своїх подруг, і заздрість бере. Чим я гірша?
Я просто хочу, щоб у нас була повноцінна сім’я. Але, мабуть, даремно сподіваюся, що чоловік одумається і переїде назад.
А головне я почала ненавидіти його матір. Як вона могла прийняти сина назад додому при тому, що у нього з’явилася дитина?
Я навіть бачити її не хочу. Вона цілком підтримує свого сина, каже, що він висипається, ії так спокійніше.
Чи я не маю рації? І чи варто зрозуміти чоловіка? Тільки ось багато хто на роботу добирається довго і від цього до мами не з’їжджає від дружини.
Я вже ніби й звикла без нього. Думаю про те, що може розлучитися з ним. А навіщо мені чоловік, який живе зі своєю мамою бо так зручніше?
