У мене типова історія з нетиповим кінцем, у шлюбі з уже колишньою дружиною прожили майже 17 років і протягом усього часу вона на боці епізодично зустрічалася з іншим, як люблять говорити в таких випадках жінки: “Не на шкоду сім’ї, для емоційної зарядки, для здоров’я”, там емоції, а в сім’ї обов’язок, робили коханці все по-розумному, комар носа не підточить, але правда вона, як стебло, навіть крізь асфальт проб’ється, все вийшло на світ

У мене типова історія з нетиповим кінцем. У шлюбі з уже колишньою дружиною прожили майже 17 років і протягом усього часу вона на боці епізодично зустрічалася з іншим. Як люблять говорити в таких випадках жінки: “Не на шкоду сім’ї, для емоційної зарядки, для здоров’я”.

Там емоції, а в сім’ї обов’язок. Робили коханці все по-розумному, комар носа не підточить, але правда вона, як стебло, навіть крізь асфальт проб’ється. Все вийшло на світ. Дізналася про все на початку дружина коханця, все це стерпіти і пережити не змогла, на початку знайшла мене і все мені розповіла, а потім розлучилася і через два роки померла, серце.

А далі трохи клубок брехні став розплутуватися, і правда стала виходити назовні. Спочатку коханці, загнані в кут, відчайдушно брехали, брехали до останнього, навіть коли правда вже вся майже була відома, і брехати сенсу вже не було. А далі тиша та порожнеча. Ми розлучились, донька (тоді їй було 15 років), залишилася зі мною. І коханці возз’єдналися, навіть після всього, що вони накохали, ні совість, ні тяжкий тягар провини за спиною їх не зупинили.

Але щастя на чужих сльозах та кістках вони збудувати не змогли. Діти коханця, приблизно того ж віку, не прийняли нове кохання батька, не простили його, вони перестали слухатися і почали все робити на зло батькові та його новій дружині.

Першою зламалася моя колишня дружина, не витримавши наслідків свого «кохання» вона з легкої руки подруг взялася за чарку та антдепресанти. Другим зламався її другий чоловік. Він намагався все виправити, намагався вплинути на дітей та витягнути дружину з депресії та чарки, але не вийшло.

Дружина сама падала і його тягла за собою, а діти добивали раз-по-раз, дорікаючи смертю матері, зрадою сім’ї, і брехливістю. Закінчилося тим, що він схопив важкий інсульт і зліг назовсім. Ми з дочкою продовжуємо жити далі та йдемо вперед. Щоправда, такі рани на душі до кінця не гояться. Але таке життя.