Пригадую, як довелося мені зустріти одну дивну жінку. Їй було вже під 60 років, вона була худенька, одягнена влітку в екстремальне міні. З хлоп’ячою стрижкою і пірсингом навіть на бровах. Виглядало це, якщо чесно, не дуже. Тим паче на мій тоді ще 30-ти річний погляд.
Я не про зачіску і пірсинг, а про довжину спідниці. Усе, що могло бути ефектно приховано, виставлялося на загальний огляд. І додавало дамі віку. Але і тоді і зараз я вважаю, що це була цілком і повністю її справа. Захотіла і зробила. Навіть, виставивши себе на посміховисько, а вже, якщо справа була в адекватності, то це справа лікарів.
— Ну позорище ж, – стогнала Інна в компанії ровесниць, – мені за неї перед людьми вже соромно. Одягається з таким викликом. Але ж роки-то вже неабиякі, скоро на пенсію, а ніяк не вгамується.
Інночці було 25 років і одразу після того, як вона відсиділа в декреті з сином, який зʼявився на 5-му курсі інституту, її влаштували на роботу. Влаштували стараннями мами її чоловіка Ігоря, благо, що працювала Ганна Миколаївна на невеликій, але керівній посаді, була на хорошому рахунку і з начальством підтримувала приязні стосунки.
Інакше, боюся, Інні нічого б не світило: місце вважалося досить солідним. Особливо з огляду на те, що зараз у невеликому містечку на роботу влаштуватися не дуже легко, тим паче з маленькою дитиною, дипломом про гуманітарну освіту і без досвіду.
— Невже не можна зрозуміти, що це непристойно, – висловлювала Інночка своєму чоловіку, – фарбувати волосся в такий відтінок при її зморшках! Хоч ти їй скажи, що люди можуть і посміятися. В її віці, кошмар!
Інночкина мама, яка проживала в селищі під містом, носила скромну зачіску зі свого наполовину сивого волосся, одягалася в сукні-футляри, була скромною і безликою.
— Та що мені треба, – говорила вона, – діти виросли, онуки є вже. Не до помад, не до моди. Чистенько й добре. Лише б доньці жилося добре. Вони молоді, їм хочеться, а я вже так…
А Ганна Миколаївна була з цим категорично не згодна. Ігоря виростила, чоловіка давно не було. Синові віддала квартиру своєї мами, з меблями й обстановкою допомогла сваха. І жінка вирішила, що саме час зараз пожити для себе.
— У молодості грошей не було, – пояснювала вона, – та й не до себе було. Мама хворіла, син маленький, потім чоловік занедужав. Я стільки всього проґавила. А зараз так цікаво жити.
І стриглася, і волосся фарбувала в яскравий колір, і джинси рвані носила. Чим приводила Інну в стан праведного гніву.
— Вона б іще в шортах на роботу прийшла, – ледь не плакала злими сльозами дівчина, – ну й що, що дрес-коду в нас нема й Іван Павлович дивиться лояльно на те, хто в чому вдягнутий. Але сама ж має розуміти, скільки їй! Адже бабуся вже. Кошмар. Заявила днями, що на море поїде, назамовляла собі сарафанів через інтернет.
Із цим замовленням стався конфуз. Інна з Ігорем і малюком прийшли до Ганни Миколаївни в гості якраз у той момент, коли вона посилку розпаковувала. І приміряла купу яскравих суконь і синові з невісткою показувала.
— Це кошмар, – заявила Інна мамі чоловіка, – відкриті плечі! Вам?! Ну це вже занадто! І ці штани напівпрозорі.
— А що не так? – уважно подивившись на Інну, запитала Ганна Миколаївна, – Я їду на море, там спекотно. І цей одяг мені подобається.
— Молодець, мамо, – показав схвальний жест Ігор, – ти в мене красуня.
І не зігнав усмішки з обличчя під злим поглядом дружини.
— У її віці це смішно, – заявила Інна чоловікові дорогою додому, – пора б уже бути скромнішою. Моя мама в житті цього б не купила. І на море би не поїхала, а нам би грошей дала. Ми на море не їдемо, а вона мало того, що вирядилася, як молодиця, так ще й розважатися поїде. Навіщо їй це?
— Усі люди різні, – сказала Інні мама, – сваха інша. Але це ж її справа, як одягатися. Я навіть заздрю: така смілива Аня. І виглядає вона добре, і одягається стильно, свіжо, їй дуже личить.
— Мамо, ти збожеволіла, – не зрозуміла донька, – вона в двокімнатній квартирі живе, а ми в однокімнатній, вона на море їде, а ми в місті сидимо. Невже не розуміє, що поїзд пішов! З онуком зайвий раз не залишиться, щоб ми могли кудись сходити. Я, каже, свого виростила. А я, між іншим, через кілька років планувала ще й доньку. Треба ж якось розширювати житлоплощу, якщо мама чоловіка тільки про себе і думає. А до тебе не наїздишся, так і вийде, що буду сама з двома плюхатися, поки свекруха по морях вбрання показує!
Мама Інни сумно похитала головою: упустила вона щось у вихованні доньки, виростила егоїстку.
— Ні, ну має рацію твоя Інна, – висловилася ввечері двоюрідна сестра, з якою мама Інни поділилася новинами, – це молодим усе треба, а нам аби дожити і біля їхньої радості погрітися.
— Та яке дожити, – розлютилася мама Інни, – Ганна мене на 4 роки молодша, а мені, між іншим, 56 роки тільки. І що зараз це за вік? Он актриси в Америці тільки заміж у ці роки збираються. Ні, права Аня, молодець. Мені б її відвагу. Тільки не можу я так. Не вистачить духу.
Рубіж старості відсувається, тепер уже й пенсію офіційно відклали. 52 років Ганні Миколаївні. Усього чи вже? Як думаєте? Чи має вона право на своє життя, на молодість, тим паче, що за сучасної медицини та косметології можна ще довго мати дуже навіть непоганий вигляд? Чи вже треба скласти лапки й жити на благо дітей?
