У моєї двоюрідної сестри п’ятеро дітей, їй 36 років, мені 28 років і я незаміжня, спочатку намагалася купити дітям іграшки та одяг, щоб допомогти Маші, все це сприймалося завжди як належне, адже вони багатодітні і в їхньому розумінні їм усі допомагають

Ми всі звикли з жалістю ставитися до багатодітнх сімей, особливо до дітей, вважаючи, що їм важко живеться і їм у всьому відмовляють. Може, я не маю рації, що суджу тільки про окремо взяту сім’ю своїх родичів.

У моєї двоюрідної сестри п’ятеро дітей, їй 36 років, мені 28 років і я незаміжня. Спочатку намагалася купити дітям іграшки та одяг, щоб допомогти Маші.

Все це сприймалося завжди як належне, адже вони багатодітні і в їхньому розумінні їм усі допомагають, особливо такі, як я, бездітні. Коли хтось із родичів віддавав одяг чи взуття своїх дорослих дітей, навіть у хорошому стані, Маша не хотіла брати, казала, що її діти варті кращого, на що, до речі, грошей у них не було.

Наразі всі її діти вже ходять до школи, досі всі родичі їм допомагають. Коли мама сказала мені, що всі скидаються грошами на Новий рік для сина Маші на мобільний телефон, і я теж повинна дати деяку суму грошей, я була дуже здивована.

Це, щоб ви розуміли, виходить третина моєї зарплати і тому я відмовилася, сказавши, що не розраховувала ростити чужих дітей. Мама теж заробляє небагато, але не може не дати, тому що Машина мама це її рідна сестра і буде море образи.

Вони з самого початку їх так привчили. Зрештою, у дітей дорожчі телефони, ніж у тих, бо їм весь час хтось допомагає, і Маша з чоловіком сприймають допомогу не з подякою, а як належне. Адже вона багатодітна мати, а на це не всі здатні.

Мені хочеться запитати всіх таких батьків: «На кого ви розраховували, плануючи стільки дітей? На державу, на мене?

І чому ви вирішили що, не маючи своїх дітей, я працюватиму і житиму для ваших?» Просто не розумію цього.