— Ти просто непозволено багато витрачаєш, — почула Марина від свого чоловіка на другому році відпустки по догляду за дитиною. — Можна спустити все на харчі, жодних грошей не вистачить.
Жінці такі слова було чути, звісно, прикро.
Вона ж чудово розуміла, що в них зараз скрутний період: кредити, декретна відпустка, одна (і не найбільша) зарплата чоловіка. Втім, заможними вони з Іллею ніколи й не були.
Одружилися, будучи вчорашніми студентами, винаймати кімнату в квартирі з підселенням, як іноді називають звичайні комуналки, відкладали кожну копійку, щоб придбати своє власне житло.
Батьки в обох теж жили скромно, самі вони до столиці приїжджі. За будь-яку підробіток хапалися, Марина понад усе боялася кілька років виявитися несподівано дізнатися, що чекає дитину.
Вистояли, не посварилися, не опустили рук. Через п’ять років після реєстрації шлюбу купили в кредит однокімнатну квартиру, ще через два роки Марина пішла у відпустку доглядати за дитиною.
Куди було далі тягнути? І так, через тиждень після появи сина їй виповнився 31 рік.
Дитину заводили свідомо, оцінили сили, чоловік запевнив, що впорається. І справлялися. Звісно, з’явилися разом із малюком і додаткові витрати, і додаткові труднощі, і сварки.
Через втому й вічний брак грошей (як думала Марина).
— Ми з Толею ніколи не були особливо багатими. І завжди на це знаходилися якісь причини. Спочатку ми просто були вчорашніми студентами, які працюють за копійки. Потім з’явилися діти, і всі гроші йшли на них. А далі вже по шаблону, — зізнається Марина.
— В останні пів року було зовсім сутужно. У чоловіка на роботі премії раптом перестали платити. Він нервував, казав, що якщо й далі так піде, то буде міняти місце. Але де зараз краще? Поміняєш, на свою голову. Принаймні, так я думала.
Думала й намагалася тягнути, економити, навіть думала вже, що це вона, напевно, щось робить неправильно, хоча, що можна робити неправильно?
Чоловік отримував зарплату, приносив їй усе, за вирахуванням кредитного платежу і невеликих кишенькових грошей, які залишав собі на проїзд та інші потреби.
Марина оплачувала рахунки, залишала гроші на продукти, на ліки (якщо що), намагалася відкласти на якісь сезонні покупки одягу.
Але ціни росли, а їх накопичення тільки зменшувалися . Та ще й зарплату чоловік став приносити меншу, похмуро говорив, що в них усім «зрізали».
Жінка намагалася купувати замість свинини курку, брала продукти з найдоступнішого цінового діапазону, речі малюкові шукала по знайомих або на розпродажах.
Але все одно не вистачало коштів. Неминучим супутником життя стали сімейні конфлікти.
Якщо раніше чоловік «грозився» змінити роботу, то тепер Марина чула, що зараз усім важко і всі терплять, і взагалі, це вона, дружина, відповідає за бюджет і не вміє правильно розподіляти кошти.
— Усі якось живуть, у приятеля з роботи дружина теж у декреті, але підробляє. Моя сестра двоюрідна заощаджує, живуть і на менші гроші, і вистачає, — чоловік підвищував голос, потім гримав дверима, зачинявся на кухні наодинці зі своїм комп’ютером.
— Дуже вигідно йому було зі мною сваритися, — посміхається Марина. — Посваримося, він на кухню — шусть, і грає у свої гонки і стрілялки. І не треба вже дитиною займатися, не треба дружині допомагати.
Місяць тому, після однієї із сварок, чоловік узагалі заявив, що він буде сам платити кредит, комуналку й давати дружині трохи на продукти, мовляв, є в неї допомога, будуть від нього гроші, ось, нехай і вчитися жити економно й витрачати на харчування стільки, скільки є.
Мовляв, шампунь можна брати дешевший, гель для прання економити і не лити занадто багато, туалетний папір купувати не такий дорогий.
— Ти ще газет принеси й поріж на квадратики, зовсім здурів? — не витримала Марина. — Ти збирався роботу міняти, усе, забув?
— Щоб ти жила приспівуючи, я буду цілодобово гарувати? — уїдливо відповів Ілля, і справа скінчилася тим же, що й завжди: закрився на кухні, уткнувся носом у іграшку, прийшов у кімнату, коли вони із сином давно вже спали.
А потім чоловік потрапив до лікарні, упав на вулиці, зламав праву руку.
Довелося робити операцію, спиці вставляти, щоб зафіксувати кістку. Поки був на операції, Марина із сином навколо лікарні кола нарізали, у чоловіка телефон задзвонив.
Марина відповіла — свекруха хвилювалася. А потім залипла в телефоні чоловіка — виявила повідомлення якісь, що платіж прийнято. Суми платежу були майже скрізь однакові, а повідомлень багато і в папці, і в архіві.
Марина, звісно, не хакер, але зрозуміла, що платежі йдуть на комп’ютерну іграшку, у якій щодня майже зависає чоловік вечорами.
Чоловіка залишили на добу у стаціонарі, а вона вдома прошерстила його ноутбук. І з’ясувала, що чоловік витратив на свою гру просто непристойну кількість грошей за пів року.
— І премію не зрізали, і зарплату індексували, — каже молода жінка. — Поки я дитині найдешевші продукти згодовувала й ридала від неможливості жити на те, що маю, чоловік розважався і витрачав гроші на нісенітницю! А могли б нормально жити.
Я вже не кажу про час, який він на гру витрачав, а не на сина, про мої нерви через постійні сварки, але це ж кошмар узагалі. У нього сім’я, а він бреше, гроші на компʼютерну іграшку спускає, а на мене кричить через гель для прання й занадто (на його думку) дорогий туалетний папір?
Коли Ілля повернувся, на нього чекав суворий розбір польотів. Але він винним себе не відчував.
Відмовлявся, що гра — його єдина віддушина в цьому безпросвітному житті.
Не син, не сім’я, а гра! Марина ухвалила рішення поїхати до батьків і подавати на аліменти й на розлучення.
— Продаєш свій аккаунт, я дізнавалася, так можна, — поставила жінка чоловікові умову. — Не виходить продати, видаляєш. Або… ми їдемо.
Жінка зібрала речі й зателефонувала батькам. Свекруха, звісно, теж у шоці й лає сина почому світ стоїть. Ілля поки каже, що не зміг продати «прокачаний» аккаунт у грі, просить Марину одуматися й обіцяє.
Багато обіцяє.
Але… завжди можна завести інший аккаунт, якщо вже на те пішло, а вірити чоловікові Марині поки дуже важко.
Як думаєте, такі люди змінюються?
