Бабуся не встигла: двері автобуса зачинилися, і він плавно рушив від зупинки. І тут же проїхався своїми великими колесами прямо по пакету з продуктами, що випав із рук літньої жінки.
Усе було розчавлено: і хліб, і яблука, і навіть курка, і все решта, куплене, схоже, на останні гроші.
Старенька притулилася спиною до ліхтарного стовпа і ледь не плакала, притискаючи до себе потерту сумочку.
— Це що, автобус на Загір’я вже поїхав? — підбігла Тетяна, вся захекана, хоча й сама бачила, що запізнилася.
Вона запитала це, скоріше, механічно, адже бачила і автобус, що від’їжджав, і пакет, що випав у бабусі.
Літня жінка мовчки кивнула, розгублено дивлячись на розчавлені продукти. Потім перевела погляд на Таню, губи її скривилися від гіркоти:
— От і я не встигла, дитино. Василько мій тепер хвилюватиметься. Хотіла дві зупинки проїхати, щоб швидше додому повернутися, а он як вийшло. Тут магазин гарний, недорогий, а в нас поруч такого немає. Думала, купила вигідно, раділа, а виходить — дарма. Прогадала я, ні з чим залишилася… Поспішиш — людей насмішиш!
І вона сумно усміхнулася.
— Це водій винен, я все бачила, навіть не дивиться, що біля дверей люди! Оце ж чоловік нелюдяний! — з обуренням сказала Таня.
Вона подивилася на розчавлені продукти, потім на засмучену жінку.
— Василько мій зовсім розхворівся, хотіла суп курячий йому зварити. І яблука купила, він любить яблука. І ще трохи мармеладу, ми давно з ним солодощів не купували. Ціла торба була їжі, хотіла його порадувати. А тепер і ноги додому не йдуть, із пустим прийду, що ж я Василькові скажу?
Таня на секунду замислилася, а потім посміхнулася і простягла їй свій пакет:
— Тримайте, не бійтеся, тут добрі продукти, а в мене змінилися плани, і вони мені не потрібні. І не переймайтеся, я все одно на таксі тепер поїду, а заодно і вас підвезу!
Вона й досі пам’ятає, як здивовано поглянула на неї літня жінка. Як вона машинально пакет відкрила:
— Ой, та що ви, навіщо? Тут усього так багато?
— Візьміть, будь ласка, це мені пощастило, що я вас зустріла, так вийшло, що мені все це стало непотрібним, — усміхнулася Таня і викликала таксі.
Вона підвезла літню жінку до її будинку і навіть провела до під’їзду. І потім усю дорогу уявляла, як ця жінка та її Василь будуть радіти.
У пакеті був свіжий багет, червона ікра, мандарини та яблука, дорогі шоколадні цукерки та шинка. Курки, щоправда, не було, але не з пустими руками, як вона сказала, бабуся повернеться до свого Василька.
Оце вони бенкетуватимуть! І її Вася напевно одужає, і вони будуть разом жити довго та щасливо…
Вже заходячи до під’їзду, старенька озирнулася, подивилася на Таню добрими, якимись по-дитячому наївними очима і від душі побажала:
— Дякую тобі, дитино, до хати мене довезла та ще й такий багатий гостинець дала! Будь щаслива, миленька, як звати хоч тебе, за кого молитися? Ах, Тетяна, треба ж, матінку мою теж Тетяною звали, а мене мама Надією назвала, Надія Іванівна я.
Чоловіка тобі доброго, Танюшо, і діточок здоровеньких. Ніколи твоєї доброти не забуду, так тоскно було, а всі люди повз біжать, біжать, поспішають і не бачать мого лиха. А ти підійшла, серце в тебе живе, відкрите, нехай твоя доброта сторицею до тебе повернеться…
— Дякую вам за побажання, та я нічого такого й не зробила, вам також усього доброго! — тоді зніяковіла Таня, сіла в таксі та поїхала до мами…
Вона їхала й думала, що тепер їй ясно, як треба вчинити…
Із чоловіком Андрієм вони зовсім пересварилися, додому їхати не хотілося. Хоча, якщо чесно, ця нова робота Тані теж не подобалася.
Подруга її перетягла до себе, мовляв, у школі мало платять, що ти там із чужими дітьми собі нерви псуєш за копійки. А у Валерії на фірмі потрібен був фахівець, бажано своя людина, для розрахунку оплати праці керівництва.
Чоловік був проти, він на своєму комбінаті нормально заробляв, але Таня завелася. Дуже вже Лера привабливо розписала ту нову роботу:
— Ти що, усе життя вчителькою бути хочеш? А в нас класно, презентації, прийоми, тебе теж покличуть. На машину собі заробиш, а то твій Андрій якийсь загребущий. У нього є машина, а тобі, значить, не обов’язково? Ну не їздити ж тобі автобусом, як жебрачці? І причепуришся, якщо чоловік тобі нічого купити не може!
Слова Лери отрутою капали на душу Тані.
Лерка вся при параді, у неї й справді і машина, і одягнена вона класно.
Але, якщо чесно, Таня довго вагалася, їй її робота з дітьми подобалася. І машина їй не дуже потрібна, вони з Андрієм і в село, і скрізь разом їздять.
Та одного разу Таню зачепило, що Андрій їй дорогу сумку не купив, сказав, що можна і дешевше. Сумку їй Лера запропонувала, її знайома брендові речі привозить з гуртового складу.
Дорого, звичайно, але дешевше, ніж у магазині. А ця сумочка Тані дуже сподобалася.
Загалом, через ту дурну сумку вони сильно посварилися. І Таня сказала, що сама собі на все заробить. Вона звільнилася зі школи й пішла у фірму, де Лера працювала.
Оклад і справді їй дали вдвічі більший, ніж у школі. І спочатку Тані подобалося все. Фірма велика, і вона мала індивідуально обговорити та погодити з начальством оклади всіх керівників. І головне — не розбовкувати, хто скільки отримує.
На презентації та банкети її теж запрошували, але більше для того, щоб допомагала. І їй стало ясно, що вона дрібна сошка, і до неї ставляться зверхньо. У керівництва своя компанія, вони ж «еліта».
Те, що в них такі оклади, невдовзі Таню обурило, коли стало ясно, що на виробництві їхньої фірми робітникам платили зовсім мало. Плинність кадрів була велика, але набирали інших, частіше приїжджих, хто був готовий працювати за невеликі гроші.
І все це Тані не подобалося, вона дуже сумувала за школою та їхнім колективом. Там вона була серед рівних і почувалася на своєму місці. А тут усе було якось… принизливо.
Після банкету їм із Лерою давали презенти — пакети з продуктами.
— Це з панського столу, те, що не виклали, я ж тобі казала, що тут місце добре, це ще один плюс — дармова їжа, — гордо передавала Тані пакет із продуктами Лера.
Коли вона принесла такий пакет додому, Андрій розлютився:
— Ти навіщо ці недоїдки притягла? Ми що, голодуємо? Ну ти взагалі!
— Це не недоїдки, усе свіже і не почате, не відкрите! — заперечила Таня, але в душі вона вже погоджувалася з Андрієм.
Саме такий пакет Таня й віддала бабусі, усе в ньому було дороге й свіже. Та тільки Таня вирішила, що досить, вона більше не може там працювати.
Андрію не подобалося, що вона то на презентації, то на банкеті, та й їй такий спосіб життя був не до душі. Так і до розлучення скоро в них дійде, але ж вони зовсім про інше життя мріяли…
До мами Таня тоді так і не доїхала, Андрій їй раптом зателефонував:
— Тетянко, я тут подумав, ну що ми, ніби з глузду з’їхали? Я ж кохаю тебе, ну давай купимо ту сумку, що за дурниця!
— Андрію, я в школу вирішила повернутися, і я теж тебе кохаю, — зраділа Таня.
До мами вона тоді не доїхала, виявилося, що Андрій теж удома, він чекав на неї. Вона поїхала додому, вони помирилися і більше не сваряться.
У школі Таню зустріли з радістю, діти її обступили й перегукувалися:
— Тетяно Костянтинівно, а ви назавжди?
— Урра, наша улюблена Тетяна Костянтинівна повернулася!
І вона теж вільно зітхнула, як же добре, що вона знову на своєму місці!
Щоправда, через рік, випустивши своїх малюків у п’ятий клас, їй таки довелося на якийсь час піти, але вона повернеться. Просто в них з Андрієм народився син Максим, і все в них тепер добре, так, як вони й мріяли.
Тетяна часто згадує ту бабусю Надію та її добрі побажання. Ось що значить, коли людина говорить від душі, її слова щирі, тоді, мабуть, до самого Господа доходять, тому й збуваються.
І Таня рада, що вони з Андрієм тепер живуть у злагоді одне з одним і зі своїм серцем. Тільки так можна бути по-справжньому щасливим.
Тож не бійтеся відмовитися від «блискучого», але порожнього життя на користь свого «затишного» і справжнього. «Не одежа красить людину, а добрі діла», і Таня це зрозуміла.
А ви, наші читачі, чи доводилося вам жертвувати вигодою та престижем заради душевного спокою та родинного затишку? Які вчинки змусили вас зупинитися і переоцінити свої пріоритети?
