У мене є мати, їй 54, працює, обіймає добру посаду, доглянута жінки, шкідливими звичками не володіла! До 19 років жила з мамою, потім пішла до майбутнього чоловіка, зараз мені 29. З рідним батьком мама прожили 1 рік і потім було розлучення.
Все життя мати була мене і обзивала, принижувала, називала дуже образливими словами, відпускала гуляти до 20:00 (мені вже було 18 років) вважаючи, що я займаюся поганими справами, завжди говорила, що я в подолі принесу, мати була в цьому впевнена.
Била за все, пам’ятаю мені було 8 років, мати одягла на мене білу сорочку, ми летіли в літаку, принесли обід – на сорочку впав шматочок м’яса коли я обідала, мати молотила мене по обличчю в літаку, і кричала образливими словами…
Постійно погрожувала мені, з самого дитинства: «Я скоро покину цей світ, і все, в дитячій будинок підеш», я плакала і благала її не робити цього (вона посміхалася).
У підлітковому віці я просилася піти гуляти у двір з подругами, але вона ставила мені умову: я давлю тобі прищі, і тільки після цього ти йдеш гуляти, мені доводилося погоджуватися, терпіти біль… вона робила це з жахливим задоволенням (у підлітковому віці у мене було сильне акне з 10 по 16 років), все життя вселяла що після появи дитини чоловіки кидають (живу з чоловіком 10 років, є дочка 5 років, на підсвідомості думаю що це станеться і завжди на паніці).
Ще мати постійно всім розповідає про мене, про дочку, прошу її мовчати, але вона постійно збирає всі плітки світу! Каже, що вона мене виростила одна, було важко, купувала найкращі речі, возила на море щороку, а я невдячна.
Приходить до мене завжди без попередження, і каже ой, а я повз проходила (мільйон разів просили заздалегідь попереджати про її прихід).
Жили все життя з вітчимом, у двокімнатній квартирі, і вона спала весь час зі мною в ліжку, пояснювала це тим, що вітчима ненавидить і не бажає з ним спати, спала вона зі мною до останнього дня проживання в цій квартирі, до 19 років, плакала благала виділити мені окреме спальне місце, але ні, їй так хотілося. Я лягала зі сторони її ніг, і притискалася до стіни, гидко так!
Говорила що вітчима ненавидить, і живе заради мене, що він мене маленьку і в сад возив, і допомагав чимось, коли їй важко було, каже що тільки через мене в неї особисте життя не склалося, звинувачувала завжди в цьому. Живе з ним й досі.
До речі собою вона дуже задоволена, щодня каже що її все хвалять на роботі, компліменти роблять, що вона найкраща, і красива.
Ненавиджу її, просто ненавиджу за все, коли вона приходить до нас починає говорити про те, що я людиною виросла завдяки їй, що якби не вона – я б взагалі була б ніхто, що це її заслуга. Я говорю їй завжди про те, що ти мене била і ображала, вона каже: «І що? Ще більше треба було».
Я завжди їй пригадую те, як вона поводилася по відношенню до мене, просто бачу її і образа лізе з незрозумілою силою. Розумію, що не хочу з нею спілкуватися, періодично так і роблю, лаюся з нею, і місяць можу не спілкуватися, і так легко стає на душі, не пояснити словами.
Не знаю що робити, до психолога ходила, опрацьовували, але ж я не можу поміняти її, вона нестерпна!
Зараз вона стверджує, що все робила правильно, і вона ідеальна мати, і що виховання у неї найкраще, адже вона виростила хорошу людину!
