Кілька років тому я зустрічалася з хлопцем. Все було добре, і, мабуть, ми побралися б, але одного разу жахливо посварилися і розлучилися. Тоді я вважала його винним, зараз уже не так упевнена, чия тут вина. Можливо, це взаємно. Але в той момент я була молодша на 5 років, дурніша, рішення приймала необдумано, крок від любові до ненависті був зроблений, і моєю метою стала страшна помста колишньому коханому.
І я вирішила вийти заміж за першого зустрічного. І вийшла. Ну, тобто він не був зовсім незнайомим, це був мій однокурсник. Він доглядав мене трошки, але ніяких пристрасних почуттів не демонстрував. А я тим більше була до нього байдужа (пристойний хлопець, і не більше).
Але в пориві помсти я розвинула бурхливу діяльність і практично спокусила його, і зробила все, щоб він вирішив на мені одружитися. Тоді мої плани закінчувалися на тому, що хтось розповість колишньому про наше весілля, він побачить мене у весільній сукні на фотках у соцмережах, почне битися головою об стіну, а потім приповзе до мене на колінах і благатиме пробачити його і повернутися. І я, певно, навіть повернулася б, не знаю.
Але, по-перше, ніхто не приповз. А по-друге, весілля відбулося і почалося спільне життя з молодим чоловіком. А ось до цього я не була готова, просто не думала, виходячи заміж, що ж далі? А далі було все невесело – жити з некоханою людиною, думати про колишнього коханого, не розуміти, що буде завтра.
Колишній хлопець через якийсь час переїхав до іншого міста, і вийшло, що моя «страшна» помста взагалі не мала сенсу. Я й досі не знаю, чи дізнався він про моє заміжжя. А чоловіка я не люблю і не знаю, чи він любить мене? Взагалі-то, він хороший, такий самий порядний і пристойний, нічого поганого він мені не зробив.
Але у нас все якось не так, і у ліжку, і у стосунках. Мене все дратує, він мовчить, якщо ми посварилися, просто тижнями мовчить. Одного разу я навіть йому зрадила, але потім якось гидко стало, вирішила більше не робити так.
На моєму прикладі можна дівчат навчати – «Не виходьте заміж на зло комусь! Виходьте тільки по коханню!». А мені що робити зараз, коли назад дороги немає?
