— Я переїжджаю до батька, з ним краще, – спокійно сказав син.
У Ольги затряслися губи.
— Як до батька? З чого це? Чому краще? – вона підвищувала голос, щось шукала на кухні, гриміла посудом, поки Степан збирав свої речі.
— Ти подивися, мати йому жити заважає, думаєш із батьком солодше? Та ти як миленький повернешся вже завтра!
— Не повернуся, мамо. Усе буде добре.
Вона вже стояла в коридорі й набирала телефон колишнього чоловіка. На тому кінці чулися короткі гудки.
— Зайнято, ти подивися, у мене тут син іде, а в нього зайнято!
— Мамо, де мої осінні черевики?
— Навіщо тобі черевики? Ти що зібрався там до осені жити? – вона карбувала кожне слово, немов намагалася вбити між сином і батьком клини.
— Так. Нічого страшного в цьому немає. Відпочинеш, поживеш, як хотіла, – спокійно, для себе.
Ольга знову почала вимовляти синові все, що думає про цю ситуацію, на підвищених тонах.
Степан дивився на локон її темного волосся, що вибився з пучка, і думав, що світлий колір волосся їй пасує більше.
— Ну й добре, добре, нехай тебе твій татко утримує, не дочекаєтеся від мене грошей.
— Мамо, – син виглянув зі своєї кімнати. – Я на свої хотілки заробляю сам.
Аргументи в Ольги закінчилися. Вона жадібно хапала ротом повітря, немов рибка, а коли двері за сином зачинилися, розревілася від безсилля.
Два місяці тому, на новорічних канікулах, батько запропонував синові приїхати до нього погостювати. Степан і прийняв пропозицію. У перший же день своєї присутності в новій сім’ї батька, Степан зрозумів, що буває інакше – бувають інші сім’ї. Ні, мати була хорошою людиною, яка вивертала себе всю, щоб виростити сина і не потребувати ні в чому, але вона втомлювалася, точніше сама загнала себе. Це син зрозумів не відразу, але усвідомив.
У сім’ї батька було спокійно і напрочуд тихо. Нова дружина Олена не кричала через дрібниці. Вона взагалі, розмовляла наспівуючи, немов розповідала притчу. Батько був м’який з нею і часто посміхався, обіймав, жартував. Його синові в новій сім’ї ледь виповнилося три роки, і з боку було мило спостерігати всі ці радісні моменти батьківства. Степанові хотілося ввібрати в себе, наче губка, цю романтику стосунків, ці неймовірні погляди, щоб потім повторити у своїй сім’ї, знати як поводитися з тією, що буде його єдиною і коханою.
Степан все частіше залишався в батька на вихідні, а коли той запропонував переїхати до нього – одразу погодився.
Травень зустрів містян спекою.
— Може, рвонеш із нами на дачу? – запитав батько сина.
— Ні, я займатися, – не відриваючись від книжок, відповів Степан, – мені класна сказала, що місце в десятому для мене буде тільки в тому разі, якщо я добре здам контрольні та іспити.
— Ти все-таки вирішив продовжити навчання в школі? – батько сів поруч із сином на ліжко.
— Та я, тату, не знаю куди далі, не вирішив. А раз так, буду вчитися, може, вдасться вступити до вишу, а там і видно буде.
— А мати що думає?
Степан знизав плечима:
— Не цікавилася вона, кричала тільки, щоб не шлявся і вчився. А у вас тихо, хоч приготуюся спокійно.
Батько зітхнув і ляснув сина по коліну.
— Їй важко тебе ростити. Вона одна.
— Ні, тату, це я один. У неї є я, у тебе сім’я. А я один.
— Живи скільки потрібно.
— Олена не проти?
— Не проти вона, не турбуйся. Чесно. Але просила з тобою поговорити, щоб не чудив. Хоча бачу, що ти серйозний хлопець.
Степан посміхнувся.
— Тату, а мама завжди такою була? Ну, коли ви познайомилися?
— Ні, що ти. Красуня, розумниця. Я її дуже любив, та й зараз добре ставлюся, але в якийсь момент щось пішло не так. Вона немов надломилася. І я зрозумів, що не можу більше робити її щасливою. А якщо не щаслива моя жінка, то і мені немає радості в житті, немає сенсу. Я дуже добре запам’ятав цей стан. Немов мене вимкнули з мережі. Раз. І все. Тільки тоді ми розлучилися.
Наступного разу з матір’ю Степан побачився тільки у вересні. Уже починало холоднішати, і він згадав про свою улюблену синю куртку, яка зараз якраз була доречною.
— Мамо, ти вдома? – запитав Степан з передпокою, почувши якийсь шорох в її кімнаті.
— Привіт, а ти чого? Повернувся? – мати вискочила до сина, на бігу завʼязуючи шовковий халат.
— За курткою прийшов, де моя синя, така зі смужками, – Степан відчинив шафу і почав розглядати речі. Але його погляд одразу натрапив на коричневу шкірянку, яка була явно з чоловічого плеча.
Степан обернувся і подивився на матір. Вона стояла схвильована, наче школярка на іспиті, але мала водночас такий гарний вигляд, немов виспалася і в неї був чудовий настрій.
— Привіт, – зі спальні в коридор вийшов незнайомий чоловік і став поруч із матір’ю. – Я Олег, – простягнув він Степанові руку.
— Степан, – усміхнувся син і потиснув руку, – завадив? Де куртка? Піду я зараз, піду…
— Ні, синку, я так рада тебе бачити, – і мати обійняла сина, вперше за стільки років просто обійняла, і в ту мить він відчув її любов, її справжню, ту, що здатна дарувати себе всю, без залишку, але водночас робити людей, які перебувають поруч, щасливими.
У той момент Степан не просто згадав, він відчув слова батька: «Щаслива жінка сама не помічає, як робить усіх навколо щасливими». І це дійсно так і є.
