Я вигнав дружину з дому. І мені не по собі зараз.
У шлюбі ми два з половиною роки. Є спільна дочка, якій 2 роки. Мені 34, дружині 25. Сім’ї в обох повні. Це мій третій шлюб. Дітей раніше не було. Жив із минулими дружинами менше року в шлюбі.
Про себе: зріст 195, вага 130 кг. Дві вищі освіти і хороша робота. Машина і квартира є. Не дурний, не вживаю і стараюся вести здоровий спосіб життя. Усіх знаю в місті, зараз ми живемо в маленькому місті, до цього жив в обласному центрі, тому всі мене знають. Боятися нікого.
Про неї: зріст 165, вага 59. Нічого супер крутого. Зустрів її як пройшов майже рік після другого розлучення. Вона з глухого села. Грошей нуль. Майна нуль. Коротше, порожня по колу.
Про життя: почали разом жити. Через півроку вона вже носила нашу дитину. Дарував їй подарунки, айфон, годинники дорогі, сережки, каблучки і так, по дрібниці, не багато, але й не мало.
Після року життя почалася агресія в мій бік. Дав їй ляпаса і попередив, щоб так не було більше. Зібралася тоді й поїхала до себе в село. Через 2 дні повернулася. Точніше, я за нею поїхав після її сліз. Гаразд думаю буває. Почав помічати, що вона в телефоні висить. Зв’язок безлімітний. Обрубав. Там матуся на зв’язку. Подзвонив сказав, щоб не лізла. Тепер я ворог номер один для неї став.
Учора вигнав дружину після того, як вона мене послала за відомим всім напрямком. Я такого терпіти не збираюся. Доньку люблю більше за життя. Сильно дуже. Дружину люблю, але напевно недостатньо, щоб пробачити деякі речі.
Жити і слухати її часом неадекватні вислови в мене взагалі немає бажання. Далі краще не буде, впевнений. Вона як чоловʼяга поводиться. Я думав, вона дівчинка, а вона як мужик. Її “життя” в соцмережах я заборонив їй ще під час знайомства, бо нічого спілкуватися за моєю спиною з невідомо ким. в мене і в самого їх немає. Зараз один удома перший день без неї і дитини. Учора добряче випив, сьогодні не буду. Номер її заблокував. Тож дзвонити мені нікуди. Ділити нам нічого. Автівка на мене оформлена. Квартира на мою матір.
Дочку шкода. Їй погано там буде. Зараз родичі моєї дружини відправлять її на заробітки, а дочка в хаті в їхній буде жити, а умови там, як на мене ну дуже гидкі.
Моїх батьків шкода. Вони все для нас робили. Її родичі навіть на весілля не приїхали. Сказали, що господарство нема на кого залишити.
Та й біс із ними взагалі. Але на душі шкребе, чи правильно все зробив…
