Ганна була заміжня за Ігорем близько десяти років. Однак останні сім років стосунки зовицею Євгенією ніяк не складалися.
Молоді жінки не могли знайти спільної мови, і кожна зустріч закінчувалася сваркою та взаємними образами.
Через це й стосунки Ганни зі свекрухою, Галиною Миколаївною, були вкрай натягнуті.
Саме тому останніми роками подружжя ніхто не кликав у гості. Точніше, спочатку Ігоря запрошували самого, але оскільки він щоразу відмовлявся приходити без дружини, його теж перестали кликати.
Ігор спілкувався з сестрою та матір’ю лише телефоном – раз на тиждень по парі хвилин.
Коли Євгенія знову зателефонувала братові, вона ошелешила його несподіваним запрошенням.
– Приходьте в суботу на день народження Ромчика, йому десять виповнюється, – покликала сестра.
– Ні, я точно не прийду, – відповів Ігор, вирішивши, що Євгенія знову кличе його самого.
– Ви всі не зможете? – уточнила сестра.
– А ти нас усіх кличеш? – ошелешено перепитав чоловік.
– Ну так, – нервово посміхнулася Євгенія.
Ігор хоч і був здивований запрошенням, та не став питати, чому сестра раптом захотіла побачити невістку з племінницею.
– Чекати на вас? – запитала Євгенія. – Ми святкуватимемо в дитячому кафе, треба знати кількість гостей.
– Я ввечері відповім, – запевнив сестру Ігор і, закінчивши розмову, подзвонив дружині.
– Запросила на день народження? З чого б це раптом? – Ганна здивувалася не менше за чоловіка.
– Ну от так. Мабуть, вирішила помиритися, – радісно промовив чоловік, який давно мріяв про те, щоб мати, сестра та дружина нарешті змогли порозумітися й налагодити стосунки.
– Ну гаразд, підемо, якщо вже так, – діловито посміхнулася Ганна.
Про своє рішення Ігор одразу ж поспішив повідомити сестрі. У суботу, близько дванадцятої години дня, подружжя з восьмирічною донькою Вікторією вирушило в дитяче кафе.
Євгенія зустріла гостей із натягнутою усмішкою. З її обличчя Ігор зрозумів: найімовірніше, до запрошення доклала руку мати.
Про своє припущення він не став говорити Ганні, боячись, що вона відмовиться в останній момент.
День народження Романа проходив тихо й мирно рівно до того моменту, поки імениннику не почали вручати подарунки.
Першою взяла слово Євгенія і, привітавши сина, з усмішкою вручила хлопчику гіроскутер.
Далі й інші гості почали дарувати Романові свої презенти. Чим більше подарунків ставало в руках хлопчика, тим дужче супилася Вікторія, донька Ганни та Ігоря.
Коли бабуся вручила імениннику телефон, дівчинка не витримала, заверещала й затупотіла ногами.
Усі погляди гостей одразу ж звернулися до Вікторії, що захлиналася від плачу.
Ганна спробувала заспокоїти доньку, але та ніяк не вгамовувалася.
Лише за кілька хвилин усім нарешті стало зрозуміло, чому дівчинка плаче.
– Я теж хочу подарунок! – надривно проказала Вікуся й почала розмазувати сльози по обличчю. – Мені теж потрібен подарунок!
– Дитинко, день народження сьогодні не в тебе, – Галина Миколаївна спробувала втішити онучку.
Проте та у відповідь відштовхнула від себе бабусю і навіть кілька разів штовхнула її по лакованих туфлях.
– Угомони вже свою доньку! – Галина Миколаївна штовхнула сина у спину. – Чого стоїш, наче води в рот набрав?! Не вистачало, щоб вона нам ще й свято зіпсувала! Дарма я це взагалі затіяла. Боялася, що твоя дружина влаштує скандал, а треба було боятися за онучку. Вона вся в матір удалася!
Поки жінка сварила сина, рев Вікторії тільки посилювався. Вона вимагала дати їй також подарунки.
– Вам краще піти! – до Ганни підійшла Євгенія.
– Це з якого дива?! – обурилася жінка. – Наробила такого, ще й вигнати надумала?!
Євгенія здивовано подивилася на розгнівану невістку, яка буквально свердлила її поглядом, сповненим ненависті.
– Невже не можна було приготувати для інших дітей хоча б невеличкі подарунки? Довела мою доньку до сліз! – заревла на родичку Ганна.
– Сьогодні день народження у мого сина, а не в твоєї доньки, – стримано відповіла Євгенія.
– І що з того? Шкода подарунка для племінниці?! – із викликом підперлася в боки Ганна. – Не плач. Хто винен, що в твого тата такі жадібні родичі, – звернулася вона до Вікторії, яка продовжувала плакати.
– Може, ми тоді додому поїдемо? – тихо прошепотів Ігор, підійшовши до дружини.
– Ти теж вважаєш, що нам краще піти? Тобто замість того, щоб стати на бік доньки, ти став на бік сестри?! – Ганна почала голосно аплодувати.
– Не влаштовуй, будь ласка, скандал хоча б сьогодні, – чоловік взяв її під лікоть і спробував відвести.
Однак Ганна не збиралася здаватися і так просто залишати дитяче кафе.
Вона вирвалася з рук чоловіка і голосно промовила:
– От спасибі, покликали на день народження хлопчиська, щоб довести мою доньку до сліз? Це у вас такий план був із Галиною Миколаївною?
– Я тут взагалі до чого? – не стрималася свекруха. – Припини нас усіх ганьбити!
– Я ганьблю? А нічого страшного, що ви своєю байдужістю довели до сліз свою онучку? – скривила обличчя Ганна. – Хоча у вас онучки, судячи з усього, немає, тільки внук, якому все дозволено!
– Чому хтось має дарувати подарунок Вікторії в день народження Романа? – з подивом запитала Галина Миколаївна. – Де це таке заведено? У день народження своєї доньки ти даруєш подарунок і моєму синові?
– Навіщо? – уїдливо пирхнула Ганна.
– Щоб не образився теж, чи це діє лише в одні ворота? – осудливо промовила свекруха. – Розпестила онучку невідомо як. Не дивно, що вас не лише ми не запрошуємо в гості, а й інші люди вас стороняться!
Після слів Галини Миколаївни Ганна змінилася на обличчі. Вона схопила заплакану доньку за руку і потягла до виходу.
Слідом за ними дитяче кафе покинув і Ігор, який відчував перед родичами свою провину за поведінку дружини й доньки.
Вікторія в машині плакала всю дорогу додому й ніяк не могла заспокоїтися.
Ганна злилася і поливала брудом рідних чоловіка, дорікаючи їм у жадібності й підлості.
Під кінець поїздки Ігор не витримав і заявив дружині, що вона сильно перегнула палицю.
– Нас хоч раз рідня покликала в гості, а ти влаштувала скандал на порожньому місці. Невже не могла Вікторію заспокоїти?! – обурився чоловік. – Тепер нас точно нікуди більше не запрошуватимуть!
– І не треба! Божевільня якась, а не рідня! Хлопцю вручають дорогі подарунки, а нашій доньці лялечку затиснули! – огризнулася невдоволено Ганна.
– Чому вони мають це робити?! Нісенітниця повна! У кого день народження, тому й дарують подарунки, – обірвав дружину Ігор.
Після бурхливих суперечок у машині настрій у всіх був пригнічений.
Ігор розумів, що зараз час спробувати втихомирити пристрасті, проте емоції переповнювали його самого.
Він вирішив, що краще промовчати й перечекати бурю. Вдома Ганна одразу пішла у спальню, залишивши Вікторію на чоловіка.
Дівчинка продовжувала схлипувати, але вже тихіше, ніж раніше. Ігор спробував її відволікти, запропонувавши подивитися мультфільм або пограти в настільну гру, але Віка відмовилася.
Вона сиділа на дивані, втупившись в одну точку, наче все ще переживаючи те, що сталося.
Минуло кілька годин, перш ніж напруга трохи спала. Увечері, коли Вікторія вже лягла спати, Ігор пішов у спальню до Ганни. Вона лежала обличчям до стіни, але чоловік чудово знав, що вона не спить.
– Ганно… – почав він обережно, присідаючи поруч із нею на край ліжка. – Давай поговоримо…
Вона мовчала якийсь час, потім різко повернулася до нього.
– Про що ти хочеш поговорити? Про те, як твоя сім’я мене ненавидить? Чи про те, як ти мені не допоміг, а став на їхній бік? – голос Ганни тремтів від гніву й образи.
– Я розумію, що тобі було неприємно чути те, що сказала мама, але давай чесно. Вікторія, справді, поводилася негідно. Вона ж не маленька, має розуміти, що подарунки отримують лише ті, у кого день народження, – Ігор зітхнув, розуміючи, що розмова буде непростою.
– То ось як ти думаєш? Що наша донька була не права? А може, річ у тім, що твоя сестра і мати завжди ставилися до нас зневажливо? Вони ніколи не сприймали Вікторію як повноцінну частину сім’ї! Завжди лише Роман, Роман, Роман! – Ганна ледве стримувалася, щоб не закричати.
Ігор відчув, як усередині нього підіймається злість. Але він намагався залишатися спокійним.
– Послухай, Ганно, я згоден, що ставлення мами та Євгенії іноді бажає кращого. Але це не означає, що ми маємо відповідати їм тим самим. Адже якщо ми хочемо, щоб наші діти росли в нормальній атмосфері, ми самі повинні подавати приклад…
– Приклад? Та який приклад? Вони показують, що їм начхати на почуття моєї доньки! А ти мовчиш і дозволяєш їм так із нами поводитися! – Ганна підхопилася з ліжка й почала ходити кімнатою. – Знаєш що? Якби ти хоч раз став на наш захист, можливо, усе було б інакше. Але ти завжди обираєш їхній бік!
– Який бік? Я намагаюся зберегти мир у сім’ї! Хіба це погано? – він підвівся і підійшов до вікна, намагаючись зібратися з думками. – Я люблю тебе і Вікторію, але хіба це дає право поводитися так, як ти поводилася сьогодні? Ти сама спровокувала цей скандал!
Ганна зупинилася посеред кімнати й поглянула на Ігоря. Її очі наповнилися сльозами.
– Ти справді так думаєш? Що це я в усьому винна? – вона різко замовкла, а потім додала напівпошепки. – Значить, ти зовсім мене не розумієш…
Ігор опустив голову. Йому здавалося, що між ним і Ганною утворилася прірва, яку неможливо подолати.
Вони стояли одне навпроти одного, кожен занурений у свої думки й переживання.
Нарешті, Ганна знову сіла на ліжко й тихо сказала:
– Знаєш, може, варто зробити перерву… На якийсь час пожити окремо. Подумати про все спокійно.
Ці слова прозвучали для Ігоря як грім серед ясного неба. Він подивився на дружину, не вірячи своїм вухам.
– Ганно, ти серйозно? Після всього, через що ми пройшли разом, ти пропонуєш розлучитися?
– Можливо, це єдиний спосіб зрозуміти, що для нас важливіше — наше кохання чи ці нескінченні сварки з твоєю родиною…
Ігор стояв, не знаючи, що сказати. Усередині нього все кипіло, але він розумів, що зараз будь-які слова можуть лише погіршити ситуацію.
Тому Ігор просто вийшов зі спальні, зачинивши за собою двері. Ніч минула неспокійно.
Вранці Ганна зібрала речі й поїхала до матері, забравши із собою похмуру Вікторію. Ігор залишився сам у порожній квартирі, почуваючись розбитим і розгубленим.
Він не знав, що робити далі і як повернути сім’ю. Час ішов, і кожен день без Ганни та Вікторії здавався йому нестерпно довгим.
Він намагався зв’язатися з дружиною, але вона уникала розмов, посилаючись на необхідність подумати.
Ігор не міг повірити, що все могло закінчитися так раптово. Через два тижні після розриву Ганна несподівано повернулася додому.
Вона зайшла до квартири, тримаючи Вікторію за руку. Дівчинка виглядала збентеженою та невпевненою, але на її обличчі з’явилася слабка усмішка, коли вона побачила батька.
– Я багато думала… І зрозуміла, що не можу жити без тебе. Без нас, – промовила Ганна. – Прости мене за все, що сталося. Я зрозуміла, що була не права.
– Я теж сильно сумував за вами обома, – відповів Ігор і погладив доньку по голові. – Якщо у вас не виходить миру з моїми рідними, то вам і не варто з ними більше спілкуватися. Однак із Вікою нам варто бути трохи суворішими, інакше вона виросте розпещеною.
Ганна кивнула чоловікові на знак згоди, розуміючи, що чоловік у чомусь має рацію і їй слід переглянути виховання доньки.
***
Ця історія, надіслана нам Ганною, пронизливо показує, як крихкий мир у родині може зруйнувати не байдужість, а надмірна емоційність, а також небажання вчасно визнати свої помилки.
Часто саме у вихованні дітей, у тому, як ми вчимо їх реагувати на «несправедливість», криється справжній камінь спотикання між подружжям.
Чи не здається вам, що інколи найкращий спосіб зберегти любов — це просто триматися подалі від тих, хто постійно її випробовує на міцність?
