— Як твоя доня, задоволена, що заміж вийшла, га Таню?
Катерина, сусідка, стояла на ґанку з підібраним подолом спідниці і викручувала ганчірку у відро.
— А тобі самій як зять твій, до душі припав? Подобається?
– Ти чого до мене з питаннями лізеш, Катерино? Злишся, що твоєму Сергієві Надька моя відмовила, та за міського вийшла?
А чого ж їй не вийти, коли любов у них? А до Сергія твого нема почуттів у Надії моєї, і не було, не лізь у душу!
Тетяна Петрівна повернулася, дверима грюкнула й до хати пішла.
От цікавиться вона, ніяк не заспокоїться!
Усміхається, що Надя не того вибрала. Чує, що Тетяна й сама невдоволена доньчиним вибором, от і лізе з питаннями!
Принижує її своїми питаннями, заздалегідь же знає, що Сергій її кращий!
Тетяна Петрівна скинула кофтину й на кухню пройшла.
Чаю треба попити з коржиками, сьогодні свіжі купила, та хоч трохи заспокоїтися.
Ну не подобається Петрівні зять, мовчить вона, нікому не каже, але шкодує, що Надя Сергієві відмовила!
Ох, який хороший хлопець якійсь іншій дістанеться!
І який розумник, завжди першим був у всіх справах!
Тепер за доньку соромно, навіть принизливо себе почуває Тетяна Петрівна.
І батько в Сергія поважний мужик, і господарство в них міцне.
Усе село насміхається, що донька її такому парубкові відмовила, їх із батьком зганьбила своїм вчинком.
Сергій сусідський же з дитинства з Надею дружили.
Вони ж були як дві ягідки на одній гілочці, і навіть зовні схожі! От би в них дітки гарні були! Та й у всьому Сергій хороший, дівки за ним табуном бігають, один, звісно, не залишиться.
А він тільки Надю й чекав, усі бачили, ніхто йому не потрібен був.
Сам Сергій технікум закінчив, у село повернувся, працює механізатором. Руки в хлопця золоті, кажуть. Усім він потрібен, прямо нарозхват — Катя розповідає.
А Наді не потрібен, заразо така!
А він же чекав, поки вона навчання закінчить.
Потім вона працювати пішла, а він чекав, Катерина не раз натякала. І на тобі, вийшла за якогось не зрозумій кого. Максима якогось.
Тетяна Петрівна доїла коржик і солодким чаєм запила. Але ні, не сильно це допомогло, не відлягло від душі, ну якщо тільки трішки.
І звідки цей Максим тільки взявся?
Надя каже, що він бізнесмен, та хіба він схожий? Хвалько і тільки. Небилиці якісь розповідає, а донька вірить, наївна.
А вона ж учила її, сама не хвались ніколи й з хвальками не дружи!
Люди хвальків не люблять, зурочать, та й усе.
Он у Борисових коли багатство підвалило, Єгорівна ходила й хвалилася.
Що син джип купив дорогий, та що відпочивати з молодою дружиною полетить скоро на острови. І що дві квартири він купив, і ще багато всього.
А потім у її сина справи пішли погано, перехвалилася Єгорівна.
Скромнішим треба бути, ні до чого заздрість у людей викликати.
Ех, і страшна це річ — заздрість людська!
Задзвонив телефон — Надя дзвонить,
— Матусю, ми з Максимом на вихідні приїдемо, що привезти?
— Та не знаю, доню, нічого не треба, все у нас є! — Тетяна Петрівна хотіла було сказати, щоб Надя почекала свого балакуна привозити.
Сміятися ж будуть, якийсь він аж надто простодушний.
Весілля, правда, влаштував непогане, та, видно, батьки допомогли.
Сам-то Максим не схожий на ділову людину.
Он Сергійко бувало зайде, по-діловому батькові Надіному скаже:
— Дядьку Іване, я трактор надумав купити, позичте тисяч 30? Батько одразу дав, думали ж, що Сергій майже свій, думали, зять бажаний, майже так і звали.
Правда, він трактор так і не купив, зате галасу наробив. Уміє себе показати хлопець, а 30 тисяч він повернув, що й казати!
— Мамо, ну тоді на наш розсуд, добре?
— Звісно, доню, ти хоч скажи своєму, щоб казки не розповідав за столом!
Сміятися ж будуть, ви поїдете, а нам тут жити. Ну подобається він тобі, та й живіть, що ж тепер робити?
Тільки нас не ганьби, ну що він тоді розхвастався? І чим?
Показував гітару, потім якісь кинджали, потім книжки приволік. Знайшов чим хвалитися, ну їй-Богу, доню!
— Мамо, та не звертай ти уваги, це Максим просто радий був, що на весілля мої мама з татом і всі рідні приїхали.
Від радості й хотів показати свої останні покупки близьким людям, не ображайся, мамо.
— Добре, доню, приїжджайте! — Тетяна Петрівна телефон поклала,
– Гей, батьку, наша донька зі своїм дурником приїдуть на вихідні. Ти особливо гостей не клич, а то соромно стане, дивний він якийсь.
Через кілька днів, у суботу ближче до обіду, біля їхньої хвіртки зупинилася небаченої краси машина.
З неї вийшла молода жінка, Тетяна Петрівна спочатку навіть не зрозуміла, що це її донька Надійка.
Волосся якось не так, як раніше, укладене, одягнена витончено. Тут же й Максим іде, сумки несе, усміхається.
Ну ніякої в нього солідності, Тетяну Петрівну не обдуриш, у неї око навчене.
До столу, правда, привезли багато смачного, але розмови знову завели дивні.
— Мамо, ми за місто переїжджаємо, — Надя усміхнулася й на чоловіка подивилася.
Він мовчить, видно, Надійка веліла йому більше не молоти язиком даремно.
— У село, чи що? — здивувався батько, — Так у нас живіть, так би одразу й сказали, що жити ніде.
— Та ні, тату, ну що ви ніяк (розповідь для сайту рідне слово) не вірите? У Максима свій бізнес, він просто дуже скромна людина. А батьки його також за містом живуть, наукою займаються.
І багатства від батька у Максима немає ніякого, він просто налагодив випуск потрібного обладнання, його батько патент отримав на якийсь винахід.
І це нове обладнання затребуване. Тому в Максима є також будинок за містом, ми туди жити їдемо, на свіже повітря. Просто, мамо, тату, у нас дитина буде, а за містом для здоров’я краще!
Уже пізніше, коли всі спати пішли, Тетяна Андріївна з Надею на кухні довго розмовляла.
І ніяк повірити доньці не могла.
Та невже правда, що це Сергій балакун і хвалько, а сам не особливо вчився й працює абияк?
І обіцянок ніколи не виконує, а хвалиться так, щоб заздрили?
— Доню, а що, Максимко твій справді багатий? — дивувалася Тетяна Петрівна, — А що ж він тоді книжками якимись хвалився, та всякою нісенітницею, якщо в нього й краще щось є?
— Мамо, та ти не дивуйся, ну він просто багато (розповідь для сайту рідне слово) чим захоплюється. І не такий він і багатий, я коли погодилася за нього вийти, не знала ні про котедж, ні про бізнес.
Максим просто дуже добра, захоплена людина. І дуже надійна, і слова дотримується. Він уміє життю радіти й хоче цією радістю з близькими поділитися. Ось дивись, що ми вам у подарунок привезли.
Тетяна Петрівна довго на кухні сиділа й дивувалася — як же так? А вона думала, що вона в людях розбирається.
Зять привіз їм стільки всього потрібного, як тільки здогадався?
Їй фен для волосся і гарну сукню на запах, яка на всі розміри.
Пилосос хитрий без дроту, а батькові й вудки, й дриль, і лобзик електричний. А ще запропонував по дому допомогти з ремонтом.
Соромно стало Тетяні Петрівні, що образила вона таку людину. Хороший у неї зять виявився, і зовсім не хвалько, а навпаки.
Радісна він людина й радістю своєю ділитися любить.
Такого не зурочити, він заздрості не намагається викликати. Мало не помилилася Тетяна Петрівна, але тепер усе зрозуміла.
Чудовий у неї зять!
