Не те щоб ми взагалі не допомагали, нещодавно чоловік за нові окуляри для неї заплатив, з порожніми руками в гості теж не їдемо, просто доволі велика сума на картку щомісяця не приходить от вона і біситься, – говорить Марія подрузі.
— Ну і, зрозуміло, до цієї суми свекруха звикла вже і без неї прожити не представляється можливим?
— Саме так, вона ж із моменту, коли пішла на пенсію, на неї й не жила. У неї завжди була ця прибавка, а тепер немає і в мами чоловіка натуральна ломка з цього приводу. А я не вважаю за потрібне більше платити. Платили за конкретну роботу, а тепер цієї самої роботи у свекрухи немає, за що їй видавати цю платню? – знизує плечима Марія.
— Та вже, сама ж перевела все на грошові відносини, а тепер ниє?
— Ну ми б усе одно якісь гроші платили. Не їй, так сторонній людині, – зауважує Марія. – Просто їй було платити зручніше, все ж таки не чужа людина. Але ми точно так само перестали платити ці гроші й чужій людині, немає потреби, все. А свекруха образилася.
Марія заміжня вже 12 років, наступного року їй виповниться 40 років. Дитина прийшла в їх сімʼю не відразу після реєстрації шлюбу, синові 8 років, перший клас закінчив. І Марія, і її чоловік цілеспрямовані люди в плані кар’єри. У чоловіка наука, а Марія працює в комерційній структурі, доволі непогано піднялася кар’єрними сходами вже до часу появи дитини.
— Ну ось така я, не відчуваю потреби сидіти вдома, не домогосподарка я за природою своєю, – розводить Марія руками. – Для мене 2 роки декрету, які я все ж таки присвятила дитині та домашньому господарству, були справжнім випробуванням, хоча я й виконувала деяку роботу віддалено. Але якби не вийшла з дому, до трьох років сина я б точно збожеволіла.
Марія справді планувала не сидіти декреті 3 роки, мріяла знайти няню і знову займатися улюбленою роботою. Почала шукати, коли синові було приблизно півтора. Було на прикметі кілька кандидатур (з адекватними нянями за адекватні гроші зараз складно). Але тут на пенсію піти попросили її свекруху Зою Борисівну.
— І нічого шукати, – сказала мама чоловіка. – Я цілком можу сидіти з онуком, а ви працюйте спокійно. Тільки, Марійко, ти ж розумієш, що за будь-яку послугу платять. Я дізнавалася, середня зарплата по ринку за послуги няні ось така, – озвучила свекруха. – Це ж чесно буде.
Марія порахувала, що це чесно. Свекруха онука любить, вона ідеальний кандидат у няні, не чужа людина, головне. А стосовно грошей? Сидіти з маленькою дитиною важко, на пенсію не проживеш, платити все одно б довелося. Домовилися, загалом.
На той час у подружжя була однокімнатна квартира, ще платили за неї іпотеку, утім, цілком посильну. Одразу після декрету планували розширюватися, але з огляду на тяжкі часи – відклали це питання, чоловік заробляв на продукти та побут, а половина заробітку Марії йшла на послуги свекрухи.
— Нічого не можу сказати поганого. Сиділа з онуком вона зразково. І малювали, і гуляли, і ліпили, і в квартирі все було прибрано до нашого приходу. Ну так, їсти свекруха готувала собі й онуку, на нас гаряча вечеря не чекала, але ми й не домовлялися. І взагалі, для мене і для чоловіка приготувати щось нашвидкуруч проблемою не було, – згадує Марія.
Усі сторони були задоволені виконанням усного договору, син у садочок так і не пішов, свекруха зголосилася сидіти до школи й далі. Звісно, це було зручно, жодних вірусів син не хапав, свекруха приїжджала сама, займалася з онуком, зрідка брала хлопчика з ночівлею до себе, тоді вона просила Марію врахувати це під час оплати. Марія враховувала.
— Та до кінця свекрушиного сидіння з онуком вже навіть і не важко було, – каже жінка. – І зарплата в мене з посадою зросла, і розплатилися ми за іпотеку, легше стало. І свекрусі стало легше, хлопчик же підріс.
У липні, перед вступом сина до школи, Марія з чоловіком переїхали. Трохи інший район, зате трикімнатна квартира. Син пішов у перший клас у школу, яка за дві хвилини ходьби дворами. Власне, з тим розрахунком квартиру й купували.
Свекруха обіцяла допомогу в супроводі онука, обіцяла забирати його з занять і сидіти до приходу батьків. Плату за послуги Марія не знижувала. Але витримала мама чоловіка всього два тижні, а потім занила.
— Раніше мені добиратися до вас було зручніше. А зараз я на дорогу часу витрачаю вагон. Дуже незручно, просто дуже. Але ж у мене і здоров’я не те вже.
Марія вважає, що свекруха так натякала на те, що треба б включити в оплату її послуг і таксі. Невістка зробила вигляд, що натяків не розуміє. Тоді бабуся вирішила показати родині сина наочно, наскільки безцінні її послуги.
— Захворіла, встати не можу, – зателефонувала вона одного чудового ранку невістці на роботу, коли та вже відвела сина на заняття, – Якось без мене справляйтеся. Не можу і все.
Марія з роботи зірвалася, щоб сина забрати зі школи. Чоловік увечері маму поїхав провідати. Повірите чи ні, але за роки, які свекруха сиділа з онуком, вона навіть не чхнула жодного разу, а тут не приїхала. Двері чоловік відчинив своїм ключем, хіба мало, мама спить? Мама не спала, готувала щось на кухні, наспівуючи.
— Нормально мама, – відповів він на запитання дружини, коли дістався з роботи. – Тиск напевно. Завтра? Ні, завтра теж не обіцяла.
— А через кілька днів, коли свекруха не приїжджала, а я як очманіла мчала до школи і назад, щоб встигнути до наради, я біля будинку зустріла сусідку, вона онуку зі школи вела. Ну, звісно, я сина смикала: “Давай швидше”, ось вона і зрозуміла, що поспішаю.
Чужа бабуся живе в сусідньому під’їзді, водить внучку в паралельний із сином Марії клас, свої послуги вона запропонувала сама. За коробку цукерок. Ще й руками замахала на пропозицію платити: “Що за робота така, до квартири дитину довести!”
Марія подумала і дійшла висновку, що користуватися мікрохвильовкою син уміє, а за місяць у школі відкрили групу продовженого дня. Коли свекруха не дочекалася пропозиції про підвищення оплати за незручність і зателефонувала з новиною, що вона одужала, від послуг Марія відмовилася.
— Навіщо? У групі подовженого дня син до 4-ї години, потім ця сусідка онуку і його забирає, додому йдуть. А там і ми з чоловіком із роботи повертаємося. Та й син став якось самостійнішим, уже й сам не хоче сидіти з бабусею. І в групі продовженого дня йому цікаво, він узагалі школу любить, там спілкування, адже в садок ми не ходили.
Свекрусі вдалося пояснити, що не треба більше сидіти з дитиною, не без зусиль, але вдалося. Вона навіть пораділа, що зможе тепер жити вільно. А за кілька місяців, уже у квітні, раптово викотила синові й невістці свої образи: вони зовсім їй допомагати перестали.
— Але ж на пенсію жити дуже важко. Усі успішні діти допомагають літнім батьками. Раніше й ви мені допомагали.
— Довелося нагадати, що не всі мами успішних дітей беруть гроші за догляд за онуками, – усміхається Марія. – Що вона не просто з онуком сиділа, а за гроші працювала. Немає роботи – немає грошей. Я не проти того, щоб чоловік якось підкидав їй час від часу гроші. Але не такі, як я платила. І не постійно. Нехай вчиться жити на пенсію або шукає роботу няні. Послуга затребувана.
Головний добувач коштів у родині – Марія. У чоловіка просто немає такої зарплатні, та й він на маму ображений за вимоги. Син зараз гостює у батьків Марії в іншій області, плату за це з сім’ї ніхто не вимагав, але гроші на харчування дитини Марія перевела. Велику суму. Вона своїх батьків намагається підтримувати: великі покупки, сезонний одяг і платні медичні послуги – коштом доньки.
Якось так.
Чи знайомі вам такі ситуації?
