Після приїзду сватів ми не дорахувалися багатьох речей. Наші свати міські, а ми сільські. Кажуть, що у селі на природі не були. Приїхати хочуть, відпочити. Я просто мовчала. Просто не реагувала на їхні бажання та плани. До речі, мій зять (їх син) золота людина. Вважаю, що доньці пощастило з ним. Він як не їхня дитина. І працьовитий, і здобувач. І все вміє, хоч і молодий.
Сват працює далекобійником. Тижнями вдома не буває. Звісно і поводиться відповідно. Дається взнаки спілкування, до якого звик у дорозі. Сваха тиха, спокійна. Навіть мовчазна. Ще на додачу у них, окрім зятя, троє малих дітей. Гроші у них водяться, сват заробляє добре.
І ось вирішили ми із чоловіком покликати їх до нас на свято. Родня ж таки. Довго думали та покликали. І ось кафе багато гостей і сват мій із голим животом у розстебнутій сорочці! Зять йому зауваження зробив, а він свого сина на три веселі літери відправив при всіх. Прикро, але забули.
Після кафе поїхали до нас додому. Усього погостили свати три дні. І весь цей час сват невпинно нав’язував нам своїх молодших дітей. Щоб ми їх взяли тижнів на два погостювати. Звичайно ми не погодилися.
Ось поїхали свати, а ми вдома дуже багато речей не дорахувалися. І так начебто по дрібниці, а неприємно. То молоток у чоловіка зник, то ключі, то ручний обприскувач. Навіть малесенький замочок з хвіртки сват спер. Ось так свати у нас погостювали. Перший раз і сподіваюся, востаннє.
Світлана сиділа на кухні й перебирала чеки з крамниць. Цифри, як не складай, виходили непристойно…
— Коли борг повернеш?! Усі терміни минули! — двоє здоровил із нахабними, самовпевненими пиками стояли…
Оксана насипала супу чоловікові, який щойно повернувся з роботи, і сіла поруч. Зачекала, поки Василь…
— Владе, неси соус та хліб! — гукнула Маргарита чоловікові. — Шашлик готовий, час за…
Село, де мешкала Валентина з чоловіком та їхньою трирічною донечкою, було велике, та з роботою…
— Марино, мені у справах треба від’їхати, — Сашко підійшов до дружини, яка саме годувала…