Увечері в суботу вся сім’я зібралася в гостинному домі Валентини. Стіл уже ломився від майстерно прикрашених страв. — Ну, почнемо, — запропонував Сашко

Валентина була чудовою кулінаркою. Її печеня вважалася в вузьких колах еталонною, а пиріжки — саме тими, про які господині пишуть у соцмережах: «коханий їв, муркочучи».

Таким фаршированим гусаком, якого готувала Валентина, напевно, ласували боги на Олімпі. А її торти — то взагалі легенди, яким судилося жити у поколіннях.

Загалом, Валентина готувала так смачно, що вся рідня у свята прагнула збиратися саме в її домі. Іноді Валентині хотілося відпочити від кухонної плити, тож вона пропонувала відзначити чергове свято у кафе.

— Ну що ти, — заперечувала мама. — Там же не так затишно.
— І дорого, — підхоплювала свекруха.

Свята у Валентини були єдиним пунктом, в якому ці достойні дами завжди доходили згоди.

— Ми цього року не святкуємо, — намагалася викрутитися Валентина, коли грошей на пишне застілля бракувало.
— А ми все одно прийдемо, — бадьоро заявляла тітка Тамара. — Як же ми вас у свято кинемо? Ми ж родина.

А дядько Вова тільки мовчки кивав.

Доводилося Валентині знову накривати стіл для рідні.

День народження її чоловіка Сашка у вересні теж не став винятком. Уся численна рідня ще з минулого року чекала повторення свята на біс.

Увечері в суботу вся сім’я зібралася в гостинному домі Валентини. Стіл уже ломився від майстерно прикрашених страв.

— Ну, почнемо, — запропонував Сашко, розливаючи по чарках зеленувату рідину із запітнілого графина. — Подвійної очистки, сам гнав.

Випили, скривилися від міцності, потяглися за закусками.

— Якийсь дивний присмак, не второпаю, — сказав дядько Вова.
— Якщо дуже міцно, можна перейти на настоянку, — запропонував Сашко. — Усе своє, пригощайтеся.

На настоянку погодилися перейти жінки.

— У неї теж присмак якийсь, — здивувалася мама.

Свекруха задумливо оглядала тарілки із салатами.

— Валентино, а що це?
— Рагу з кабачків, — усміхнулася Валентина.

— Ага, зрозуміло. А це, рум’яне таке?
— Кабачкові оладки.

— Оце так… — запитала свекруха. — А он те, таке повітряне?
— Кабачкове пюре.

Гості почали переглядатися. На столі стояли кабачкові салати, котлети, канапе з кабачковою ікрою й навіть олів’є з кабачками замість м’яса.

— Зараз гаряче принесу, — підвелася Валентина.

Гості пожвавилися, передчуваючи знаменитого фаршированого гусака.

Але Валентина внесла страву, на якій лежало щось велике, схоже на торпеду.

— Кабачок, фарширований кабачками, — люб’язно пояснила вона.

Родичі мляво поковиряли гаряче.

— Тоді, може, чаю? — запропонувала Валентина.

І принесла торт із кабачкових коржів із кремом зі збитого кабачка та кабачковими цукатами.

— Почекай. А самогонка й настоянка… — дійшло до дядька Вови.
— Кабачковка, називається, — кивнув Сашко.
— До речі, — додала Валентина. — Ми вам уже готуємо подарунки на Новий рік. По трилітровій банці кабачкового варення кожному.

Рідня, приголомшена кабачковим терором, замовкла.

— Доню, що це за дивний стіл? — опам’яталася нарешті свекруха. — Це якась новомодна дієта?
— Може, ви до секти вступили? — заплакала мама. — Зізнайтеся, діти: це секта кабачкозалежних?
— Молитеся святому кабачку? — пробурчав дядько Вова.

— Ви мені на день народження в серпні що подарували? — раптом спитала Валентина.

Рідня знизувала плечима.

— По ящику кабачків, — гаркнула Валентина. — Кожен, блін! А сьогодні Сашкові що принесли?

Усі погляди звернулися до дверей. Там, у передпокої, стояли кошики й коробки з кабачками.

— От і… — зітхнула Валентина. — Куди їх дівати? До речі, є ще пастила з кабачків і кабачкове ігристе. Хочете?

До наступного дня народження Валентини рідня скинулася на новий телефон. Кабачки більше ніхто не садив. Наїлися.