У багатьох людей є хобі та захоплення. Хтось мандрує, хтось в’яже, хтось серіали дивиться. А у моєї двоюрідної сестри хобі – робити домашні заготівлі та консерви.
Багато хто робить таке, чи це необхідність, скажете? Або навпаки – марна трата часу, все купити можна? Але чи можна купити, наприклад, фаршировані помідори у маринаді із соком винограду? Чи перець фарширований різними начинками? Чи фаршировані абрикоси? Отож.
А сестриця з таким захопленням займається цим, любо-дорого подивитися. Наша численна рідня цим користується. Замовлення роблять, привозять овочі та фрукти, спеції та добавки різні, чай чи каву, чи щось ще.
Привіз мене чоловік до Жені, з банками, та іншим скарбом, вирішили разом консервацію робити. Я, так би мовити, у підмайстрах: подати, помити, почистити, подивитись. З жартівливими словами: “Вчися у розумної людини і сама розумнішою станеш”, чоловік поїхав, обіцяючи через пару днів забрати мене і всяку смакоту.
Працюємо ми із сестрою, розмовляємо, новинами ділимося. Звичайний жіночі балачки. Дивлюся я як Женя чаклує, велика літня кухня, різні пристосування, я й знати не знаю для чого вони. І постало питання, раніше якось і на думку не спадало поцікавитися:
— Жень, а з чого таке захоплення?
— Підемо, відповідає, чайку поп’ємо, розповім.
Розповідь Жені
А початок цього захоплення поклала банка вишневого компоту, зробленого моєю свекрухою. Давно було. Жили ми з Віктором у місті. Я працювала, потім у декрет пішла, а він університет закінчував.
Влітку свекруха покликала нас до себе погостювати на повітря з внучкою нагулятися вдосталь, як вона сказала. Ну ми й приїхали, з донькою, півроку їй було. У Вітьки захист на носі, готується, а ми в гості. Якось свекруха каже:
— Майка вже спіє. Це вишня така, кисла, ні в вареники зробити, ні поїсти її нормально не можна. Тільки компот. Ти обірви її, банки помий, закриємо.
Ну давай. Поклала дитину спати. Вишню зібрала. Банки помила. Воду з криниці принесла. А сам компот уже свекруха закривала. Мало вишні, на три банки лише вистачило. Ну хоч щось. Справа була на початку липня. Погостили ми і поїхали додому.
А у листопаді я виявилася в положенні. Порадились із чоловіком і вирішили, що дитині бути! Поїхали до свекрухи на вихідні. А мені погано, все мутить. І згадала я про компот кисленький, смачненький. Попросила чоловіка дістати. Він до матері: дістань компот, дружині хочеться.
— Вигадали теж, – фиркнула, – з цього часу банки з підвалу ще рано діставати. До літа ще далеко, потім що їсти будемо? Яблука он лежать, нехай їсть.
Так і не дала ні у суботу, ні у неділю. А ввечері ми їхати зібралися. Чую голос свекрухи:
— Віть, я там приготувала дещо, Олі завезеш. Нехай діти поласують.
Оля – сестра чоловіка. Живуть у тому самому місті, недалеко від нас. Двоє дітей. Приїжджають рідко, її чоловік якось не в захваті від поїздок. Мені цікаво стало, що передавати приготували. Вийшла на поріг і так прикро стало: стоять на порозі пакети з овочами, яблуками, картоплею та …банку компоту. У якому мені, жінці в положенні, було відмовлено.
Не знаю, саме вийшло, що ця банка з порога впала і розбилася. Вітька одразу зрозумів чиїх ніг діло, але промовчав, усміхнувся тільки. А я, дивлячись на вишні, поклялася тоді: закриватиму щоб мої діти не почули від мене: “З цього часу банки діставати ще рано! До літа ще далеко”.
Почала рецепти збирати, то у журналі, то у сусідки, то ще десь. Нині в інтернеті. Але й сама доробляю щось, удосконалюю. Коли Віктору запропонували роботу у селищі, з підвищенням, я з радістю погодилася. Будинок купили, сад завели, виноград посадили, тепличка стоїть. Ось тут я і розгулялася. І собі, і рідні, і на замовлення роблю.
Ось такий компот.
