Що Валентина потрапить у таку ситуацію, вона й уявити собі не могла. Коли вона виходила заміж за Петра, вона, звісно, знала, що в нього є донька від першого шлюбу.
Але та жила зі свекрухою і незручностей не завдавала. А своїх дітей Валя поки що не планувала.
Сьогодні ж світ перевернувся. Вранці Петро заявив, що тепер донька житиме з ними.
– Валю, ситуація непроста. Але ти ж знаєш, що сказав мамі лікар. Може вона завтра взагалі нас усіх перестане впізнавати, і що тепер? Оленці просто небезпечно перебувати у мами. У неї ж є батько – тобто я, – казав Валентині чоловік.
Але Валентина і слухати не хотіла. З Петром вони жили в її дошлюбній квартирі, двох кімнат цілком вистачало, щоб із комфортом розташуватися двома дорослим людям.
Тепер, мабуть, Валентині потрібно було потіснитися і виділити пів квартири абсолютно чужому підлітку.
Якщо врахувати, що діти взагалі її дратували та вона відносила себе до категорії чайлд-фрі — миритися з цим було непросто. До всього іншого, Петро регулярно їхав на заробітки й вдома був відсутній тижнями.
Виходить, Валі потрібно буде годувати та розважати чужу дитину на свої гроші. Це взагалі не входило ні в які рамки.
Мовчати Валентина не вміла й одразу ж висловила всі свої претензії чоловікові.
– Може, розміняємо квартиру тоді на більшу? – запропонував Петро і тут же прикусив язик.
Йому кредити не давали через погану кредитну історію, і тому ця ідея була не найкращою. Але Валю вже було не зупинити.
– Жартуєш? Продати квартиру і мені ж узяти кредит, щоб твоїй ледарці було де жити? – відповіла Валентина, жбурнувши на підлогу кухоль із недопитим чаєм. – А матуся її де? Нехай вона бере участь у житті доньки! Доньки взагалі повинні з мамами жити, а не з татами та їхніми дружинами. Невідомо ще, хто її справжній батько!
Петро стиснув зуби так, що вони заскрипіли. Валя завмерла: зазвичай Петро поступався у сварках. Але сьогодні все було не так.
– Олена житиме зі мною, – твердо сказав він. – Якщо вона тобі так заважає, тоді пропоную розлучитися. Дівча і так натерпілося, поки її мати далекобійників обслуговувала. Я, зрештою, батько і кидати її не збираюся.
Двері, що грюкнули, вивели Валентину із заціпеніння. Невже він і справді притягне сюди дочку?
Розлучатися з коханим чоловіком вона не хотіла. Петро був хорошим чоловіком, без шкідливих звичок і з гідним заробітком.
Валентина довго не виходила заміж, перебираючи кандидатів на руку і серце. У підсумку вийшла майже в тридцять п’ять за наполегливого і ввічливого Петра – він підкорив її своєю фірмовою яєчнею з грибами, а вже коли зробив у квартирі ремонт, тут сумніви відпали самі собою.
Весь вечір Валя була сама не своя. Вона навіть не уявляла, як поводитися з новоспеченою падчеркою. Про всяк випадок навіть зателефонувала мамі, порадитися.
– Притягнув усе-таки, – відповіла мати. – А я тобі завжди казала, навіщо тобі чоловік із дитиною. А ти все: інших нема, кохаю… Ну от і доглядай зараз за його донькою. Вона тобі й спасибі не скаже, ти ж не мамка рідна.
Після розмови Валентина розкисла остаточно. Коли вхідні двері грюкнули, вона навіть вирішила не виходити зі спальні.
Нехай Петро відразу бачить, що його дочці тут не раді. Валентина була впевнена, можна було знайти й інші варіанти, щоб прилаштувати дочку. Навіть якщо не виходить знайти колишню дружину, яка загуляла, то вже її маму можна відшукати без проблем.
Старенька напевно живе на старому місці й з задоволенням прийняла б пожити рідну онуку.
– Привіт, вечеряти з нами будеш? – заглянув у кімнату чоловік. – Я з Оленкою. Виходь, познайомишся.
Валентина зітхнула. Зрештою, підліток не винен у тому, що дорослі не можуть розібратися між собою.
Дочка Петра виявилася маленькою і незграбною, вона зовсім не була схожа на п’ятнадцятирічного підлітка. Дівчинка зніяковіло сиділа на стільці в кутку кухні й стискала в руках спортивну сумку зі своїми речами.
Мабуть, вона здогадувалася, що Валентина їй не рада, і тому з надією поглядала на батька.
– Ось, Валю, це моя Оленка. Оленко, це тітка Валя… – хвилюючись, немов школяр перед іспитом, прокоментував Петро.
– Загалом, поки що, думаю, місце тобі облаштуємо у вітальні. Там і стіл є – уроки робити. До школи завтра сходжу, документи віддам.
Уранці Петро й справді пішов віддавати документи на переведення до школи, а донька залишилася разом із Валентиною. За сніданком жінка оглянула дівчинку – вона здавалася Валентині зайвим нагадуванням того, що чоловік раніше кохав іншу.
А може, кохає в глибині душі й досі. Як на зло, Оленка була мало схожа на батька. Біляве волосся, кирпатий ніс і ямочки на щоках — схоже, перша дружина Петра була красунею.
– Тато сказав, щоб я попросила полицю в шафі у вас. Мені б речі кудись скласти.
– Ось тато сказав, нехай і виділяє полицю, – різко відповіла Валентина. – У мене вільних місць немає. І потім, я сподіваюся, ти все-таки житимеш із матір’ю, а не з нами.
– Мами не стало, – тихо відповіла дівчинка. – Сорок днів того тижня було.
Валентина скривилася.
– А бабуся, мати твоєї мами? – їй не терпілося випровадити дівчинку до якихось родичів.
– Баба Тося? Так вона ж у будинку для літніх людей останні кілька років живе. Ми з бабою Ніною навіть їздили до неї туди кілька разів, – розповіла Олена. – Тільки баба Тося сильно хворіє, востаннє взагалі на візку її привезла медсестра, щоб побачилися.
Валентина насилу придушила зітхання розчарування. Схоже, ця дівчинка тут і справді надовго, якщо з найближчих родичів у неї залишився тільки батько.
– Тітонько Валю, ви не засмучуйтеся. Я тільки до канікул поживу, а потім до бабусиної сестри поїду. Тато сказав, ви переживаєте, що я буду заважати… Але я не буду, чесне слово, – відповіла дівчинка.
– Я підлогу можу мити, посуд, вікна чистити. Мене бабуся всього навчила, казала, знадобиться, якщо буду з мачухою жити.
– Живи, мені-то що, – відповіла Валентина. Раптово їй стало соромно за те, що вона одразу почала нападати на дівчину.
Вона відвернулася до плити й самозабутньо, нібито на кухні більше нікого не було, почала готувати обід. Через годину повернувся задоволений Петро.
Обійшовши чотири найближчі школи, він віддав документи в ліцей. Щоправда, тільки документами справа не обійшлася, довелося дати директору трохи «на штори й фарбування підлоги».
– Зате ліцей, – захоплено розповів, – Треба буде за вихідні форму купити й по дрібниці там. Список ось дали.
Валентина похмуро подивилася на чоловіка. Невже він і справді вирішив влаштувати доньку в найдорожчу школу, де навчаються тільки мажори?
– І так, Валю, мене викликають у рейс, – продовжив як ні в чому не бувало викладати новини Петро. – Завтра їду. Зможеш допомогти Оленці з формою? Гроші я залишу.
– Як їдеш? А я? – здивовано підняла очі Валентина.
– Тату, не їдь, – несподівано заридала Оленка. Їй зовсім не хотілося залишатися з малознайомою тіткою наодинці.
Але зробити було нічого не можна. І вранці, розцілувавши своїх прекрасних дам в обидві щоки, Петро поїхав у рейс. Спочатку Валентина взагалі нічого не хотіла робити для Олени, але потім згадала, що вона обіцяла чоловікові подбати про доньку.
Тож, зціпивши зуби, вона вирушила спочатку до швейної майстерні, а потім до книжкової крамниці. Перший же шкільний день Олени пройшов не як треба.
Це було видно з того, що зі школи дівчинка повернулася в сльозах. І хоча вона намагалася не показувати Валентині своїх переживань, та все побачила сама.
– Щось сталося?
– Можна мені в іншу школу перевестися? – шморгаючи носом, запитала Олена.
– Батько сказав, ця найкраща, – знизала плечима Валентина. – А що трапилося-то?
Олену немов прорвало. Вона розповідала, що в старій школі її постійно цькували, через те, що в неї немає модного телефона і красивого одягу. І в новій школі це продовжилося з першого дня.
Діти одразу визначили, що Олена не з найбагатшої сім’ї, і одразу ж почали нападати на дівчину. Навіть відібрали портфель і все це зняли на відео.
Бабуся ніколи не заступалася за Олену, а зараз і батько поїхав… Слухаючи розповідь, Валентина несподівано зрозуміла, наскільки Олена схожа на неї саму, тільки тридцять років тому.
Тоді, у дев’яності, вона теж була в класі «дівчинкою для биття». Не з чуток Валя знала, якими жорстокими можуть бути підлітки.
– Так, збирайся, ми йдемо до школи, – піднімаючись із дивана, заявила Валентина.
– Навіщо? – злякалася Олена.
– Ходімо, треба провчити тих, хто тебе ображав.
За пів години Валентина вже сиділа в кабінеті директора і розповідала про свої права, про обов’язки директора і про булінг у стінах школи. Добре, що потрібні слова Валентина могла підбирати вправно – кілька років роботи в прокуратурі навчили її розмовляти з людьми правильним тоном.
– Мало того, що у вас тут побори, так ще й цькування підлітків. Може, мені звернутися до ЗМІ чи краще відразу в органи? Чому у вас у школі оцінюють учнів не за знаннями, а за зовнішнім виглядом? – допитувала Валентина директрису.
У відповідь та пообіцяла все негайно владнати з підлітками, а Олену взяти під свою особисту опіку. Зі школи Валентина виходила з високо піднятою головою.
Поруч йшла здивована Оленка. Уперше в житті за неї хтось заступився, і цим кимось виявилася абсолютно чужа тітка.
– А зараз поїхали по магазинах, треба розвіятися після такого стресу, – несподівано для себе запропонувала Валентина.
– Купимо тобі одягу нового, а то, правда, якась ти не модна…
***
– Тату, тату! Ми разом із тіткою Валею твою вантажівку майже зібрали, подивися!
Петро, який повернувся з рейсу, відчиняв двері до власної квартири з деяким побоюванням: як там його дівчата прожили без нього майже тиждень? Але картина, що постала перед його очима, виявилася вельми несподіваною.
На столі красувалася майже зібрана головоломка (пазл), що зображала величезну вантажівку на тлі гір. За столом сиділа усміхнена Валентина, а Оленка, схопившись із місця, кинулася до нього і тепер тягнула за руку до столу – похвалитися!
