Валентина Андріївна та Олександра Павлівна дружили вже багато років і, здавалося, ніщо не могло зруйнувати їхню дружбу.
Познайомилися жінки, коли обом не було ще й тридцяти, а зараз кожна з них уже розміняла сьомий десяток.
Тому й дружба їхня здавалася міцною, справжньою, перевіреною часом.
Раніше Олександра й Валентина працювали на одному підприємстві, там і познайомилися, а невдовзі й подружилися.
Тепер подруги були вже на пенсії, допомагали дітям виховувати онуків, але знаходили час і на себе.
От і сьогодні Валентина запросила Олександру на чай із пиріжками.
Чоловік Валентини був великим любителем риболовлі, й частенько їхав кудись порибалити, бувало, що й не на один день.
У такі дні Валентина іноді кликала подругу в гості. А та рідко коли відмовлялася.
Три роки тому Олександра овдовіла й зізнавалася, що вдома одній їй часто буває нудно й незатишно.
— До чого ж смачні в тебе пиріжки, Валю, – похвалила випічку подруги Олександра. – Тісто просто як пух! А я ж скільки пекла за твоїм рецептом, як не старалася, а все одно не те виходить. Непогано, але не те!
Усе-таки ти від мене якийсь секретик приховуєш, подруженько.
— Та що ти, люба моя, – вигукнула Валентина. – Ніяких секретів немає. Та й тісто в мене начебто звичайнесіньке, сама не розумію, чому таким смачним виходить. Може, вимішую його дуже добре.
— Так і я стараюся, але результат не той. Треба буде якось мені до тебе прийти, й разом ми пиріжків напечемо. Я й подивлюся, що ти та як робиш.
— Звісно, приходь, Сашо. Я хіба проти? Ти казала телефоном, що якась справа в тебе до мене є.
— Є, Валю. Але от не знаю, з чого почати… Ніяково мені…
— Та які вже ніяковості, ми з тобою стільки років дружимо. Кажи, не бійся. Я ж тобі завжди допоможу, чим зможу, ти чудово це знаєш.
— Знаю, Валюшо, тому дуже на тебе розраховую. Загалом, грошей я хочу в тебе позичити.
— Грошей? – здивувалася Валентина, до цього моменту подруга ніколи не зверталася до неї з таким проханням. – А щось трапилося?
— Нічого не трапилося. У Віті день народження скоро, тридцять років виповнюється. Ювілей, вважайте! Хочу йому подарунок зробити. Він про нову гарну машину мріє, а грошей не вистачає. От і хочу додати йому на машину.
— Зрозуміло, – зітхнула Валентина.
Віктор був молодшим і улюбленим сином Олександри.
Якщо сама Валентина любила своїх дітей, сина й доньку, однаково, то Олександра завжди виділяла Вітю, а до старшого, Антона, ставилася більш стримано.
Не те щоб не любила, але явно молодшому синові любові діставалося більше. Його Олександра Павлівна просто обожнювала. А той цим вправно користувався, мотузки вив’язував із матері.
Валентина це ясно бачила, але коли одного разу спробувала поговорити з подругою на цю тему, нічого доброго з цього не вийшло.
Вони ледь не посварилися, й більше Валя не заводила подібних розмов.
Зрозуміла, що Вітя для Олександри – це святе, це те, що має бути недоторканним…
Ну що ж тепер, у кожного з нас свої слабкості. Хоча Валентині й було незрозуміло, як можна одну дитину любити більше за іншу…
І от тепер Віктор захотів нову машину, а його мати готова зробити усе, аби виконати бажання молодшенького.
— Валю, – тим часом продовжувала Олександра. – У тебе ж залишилися гроші від продажу батьківського будинку. Позич мені двісті тисяч, я поступово віддаватиму тобі.
Кредит брати не хочеться, відсотки там величезні, сама розумієш. А тобі віддаватиму поступово з пенсії. Виручиш? Так хочеться Вітюшку порадувати. Усе-таки тридцять років хлопцеві.
Валентина мовчала, не знаючи, що відповісти подрузі.
Вона була далеко не жадібною людиною, але в цьому випадку вважала, що Олександра не права.
Віктор давно дорослий чоловік, сам заробляє, от нехай і на машину теж заробить сам, але сказати це вголос, передбачаючи реакцію подруги, Валентина (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) не наважувалася й обмірковувала, як би м’якше відмовити Олександрі в її проханні.
— Сашо, тобі не здається, що це… занадто для тебе? Ти на пенсії й не можеш дозволити собі дарувати синові такі суми, – Валентина все-таки наважилася сказати прямо.
— Тобто ти мені відмовляєш? – ображено запитала подруга. – Шкода грошей, так? Я ж у борг прошу, а не подарувати. Я все віддам, я навіть хочу на роботу влаштуватися, щоб швидше з тобою розрахуватися. От тільки здоров’я трохи поправлю, спина замучила, і одразу куди-небудь влаштуюся.
— Сашо, зрозумій мене правильно. По-перше, я не можу розпоряджатися цими грошима сама, я повинна обговорити це з чоловіком.
— Але навіщо? Це ж твої гроші, будинок належав твоїм батькам! Навіщо питати дозволу в чоловіка?
— Як же навіщо? Ми сім’я, ми все обговорюємо, й немає в нас такого: твоє – моє. Усе спільне, наше.
— Загалом, відмовляєш усе-таки… Бо твій Колька той ще скнара, він ніколи не погодиться! Не очікувала я від тебе такого, Валю. Думала, допоможеш мені. Стільки років же дружимо. Я б усе тобі повернула, до копієчки…
— Сашо, ну навіщо ти так? І Коля в мене зовсім не скнара, не наговорюй. Так, він не марнотратник, бо завжди багато працював і знає ціну грошам. Але згадай, скільки він усього робив для вас з Ігорем…
У цей момент у Олександри задзвонив мобільний, жінка відповіла на дзвінок:
— Так, Вітюшо… Уже пригледів? Ні ще… Знаю, що обіцяла… Я що-небудь придумаю… Не хвилюйся…
— Син телефонував? – запитала Валентина.
Почувалася вона зараз дуже ніяково, не знаючи, як правильно вчинити й не розуміючи вчинку Олександри.
Адже вона живе на одну пенсію, з чого збирається повертати борг?
Двісті тисяч для неї зараз величезна сума. А Віктор? Судячи з цього дзвінка, він і тисне на матір, вимагаючи суму грошей, якої не вистачає на машину. Як же йому не соромно…
— Так, Вітя телефонував! – нервово відповіла Олександра. – Ти мене, Валю, в таке становище зараз поставила!
Адже я Вітеньці вже пообіцяла, що допоможу з покупкою машини.
Тому що я була впевнена, що не відмовиш! У тебе ці гроші все одно на рахунку лежать мертвим вантажем. От уже не очікувала, що ти така жадібна!
— Ну от і приїхали… – образилася Валентина. – Спочатку Колю мого скнарою назвала, тепер і до мене добралася… І не соромно тобі так казати? Це ж брехня!
— Мені синові в очі тепер соромно буде дивитися! Я ж пообіцяла, він розраховує на мене!
— Розраховувати в його віці треба на себе, а не на матір-пенсіонерку! Він же тільки й робить, що тягне з тебе гроші. Ти всі заощадження, що у вас із чоловіком були, йому віддала, а тепер ось у борги готова залізти заради його забаганки. Совісті немає в твого Вітьки!
— Не смій! – розлютилася Олександра, яка обожнювала свого молодшого синочка Віктора й не терпіла, коли хтось говорив про нього погано.
– Не смій казати погано про мого сина. На своїх дітей подивися! І на онуків теж!
— А що не так із моїми дітьми й онуками? – насторожилася Валентина.
— А в кого твій молодший онук такий рудий? Мати й батько темноволосі, а дитина – руда. Явно твоя Олена не від свого чоловіка нагуляла його…
— Знаєш що, Сашо, забирайся-но ти звідси геть, поки я сама тебе не виштовхала! – тепер уже настала черга Валентини розлютитися на подругу.
— Та й будь ласка! – огризнулася Олександра. – Знати тебе більше не хочу, і грошима своїми вдавися, жаднюго! Не принесуть тобі щастя ці гроші.
Жінка схопила свою сумку, швидко одяглася й вискочила (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) з квартири тепер уже колишньої подруги.
У під’їзді вона мало не збила з ніг Миколу, чоловіка Валентини. Чоловік піднімався сходами з великим мішком риби.
— Ой, Сашо! – вигукнув Микола. – А ти чого несешся як ошпарена? Від Валентини, чи що?
Ти почекай, давай я тебе рибою пригощу, цього разу улов просто відмінний, я навіть раніше на день вирішив додому повернутися.
— Та пішов ти зі своєю тухлою рибою, – закричала Олександра й ще швидше помчала вниз сходами.
— Чому ж тухлою? – не зрозумів Микола. – Свіжачок же! Ще вранці в річці борсалася.
На цьому дружба Валентини й Олександри закінчилася, обидві затаїли одна на одну образу й не побажали зробити крок до примирення.
Недарма кажуть: хочеш втратити друга – позич йому грошей. Звісно, тут трохи інша ситуація, Валентина відмовилася дати подрузі гроші.
Але якби погодилася, швидше за все, дружбі теж би настав кінець.
Тільки от при цьому жінка б ще й грошей позбулася, адже, відмовляючи, вона чудово розуміла, що подрузі не буде з чого повертати борги…
А ви знаєте схожі історії?
