– Вантажимо в машину продукти, – каже Ольга, – намагаємося привезти все, що необхідно. Пенсія у мами Макара – копійки, та, багато чого вона вирощує на городі, але дітям зараз подавай і ласощі, і молочку, і інше. Гроші переводимо на картку, а як інакше

Пам’ятаю, що у мене було таке гарне дитинство з шикарними канікулами в дитячих таборах для відпочинку, а якщо вже я і залишалася в місті, то усім двором гуляли разом, бігали, гралися, усі одне одного знали. Часи змінилися зараз.

Відпочинок в оздоровчому таборі не всім батькам по кишені, адже за це потрібно викласти чималу суму коштів, особливо тим, хто не має жодних зобов’язань. У місті залишити дитину весь день одну, поки батьки на роботі страшнувато: гуляти на вулиці одній дитині не варіант, а в 4-х стінах – ще гірше.

– Нас виручає бабуся, мама мого чоловіка, – каже Ольга, – моя мама живе в столиці, я і сама тут виросла. Але мама хворіє і займатися двома дітьми 8-ми й 11 років їй не під силу, як і їздити до нас з протилежного кінця мегаполіса. А мама мого чоловіка Макара живе в селі й, якби не вона, не знаю, що б ми й робили.

Ольга і Макар звичайна пересічна родина. Їм трохи за 30, двоє дітей, кредит виплачують за трикімнатну квартиру: у них хлопчик та дівчинка, тому всім потрібно по кімнаті, меншу квартиру було брати не варіант.

Сімейні пакетні тури

– Працюємо, – знизує плечима Ольга, – справляємося якось, економити доводиться, років 4 вже обоє у відпустці не були. Вважаємо за краще брати грошову компенсацію. Так що мама Макара нас виручає в плані того, що діти хоч не на асфальті літо проводять, а в селі, на чистому повітрі біля річки.

Незамінна бабуся живе на одну скромну пенсію. Ольга та Макар намагаються хоча б раз у 2-3 тижні приїхати провідати маму та дітей.

– Вантажимо в машину продукти, – каже Ольга, – намагаємося привезти все, що необхідно. Пенсія у мами Макара – копійки, та, багато чого вона вирощує на городі, але дітям зараз подавай і ласощі, і молочку, і інше. Гроші переводимо на картку, а як інакше. Вона, правда, відмовляється, каже, що внуки їй в радість і вона не збідніє, але ми ж розуміємо, що наші зарплати не можна порівняти з пенсією мами, на яку особливо не розгуляєшся.

Брат Макара, який теж кілька років тому виїхав до столиці, одружився 4 роки тому. У його дружини був син від першого шлюбу, зараз йому 10 років, 3 рочки недавно виповнилося молодшому, уже загальному малюкові.

– Перший раз брат мого чоловіка з дружиною привезли моїй свекрусі дітей торік, – згадує Ольга, – у відпустку відправилися. Бабуся наша нічого проти не мала, на 2 тижні залишила обох, потім молодшого його мама забрала, а старший з нашими дітьми був у бабусі все літо.

Ольга невдоволено морщиться і річ не у тому, що цей хлопчик не рідний їй онук, бабуся відноситься до пасинка молодшого сина тепло. Ось і в цьому році погодилася прийняти та тих онуків на все літо, дружина брата Макара ж вийшла на роботу, садок для молодшого є, але у бабусі в селі ж краще.

– Старший в місті сидіти буде, і молодший в садочку, – скаржилася дружина брата Тамара свекрусі в травні, – так погано він до садочка звикає, за два місяці два лікарняних. Йому б відновитися десь на природі, на свіжому повітрі.

– Бабуся натяк зрозуміла, – каже Ольга, – покликала їх до себе, хоча це і важко. Вона одна, а дітей четверо з яких один зовсім малюк. Але справа навіть не в цьому. Того року брат Макара з дружиною дітей привезли, а ні копійки грошей мамі не залишили. А діти, як відомо, хочуть їсти, ще й не просту картоплю, чи макарони, а щось смачненьке.

– Так нічого, – говорила мама. – вони просто не подумали. У мене відкладено є трохи грошей, я якось вже впораюся.

– Ну звичайно впоралися, ми ж і продукти залишили, і гроші регулярно перераховували. Але і в цьому році дітей привезли до мами чоловіка вже у 20-х числах травня. З речами та без копійки на їх прокорм.

Ольга злиться: у брата чоловіка і його дружини зарплати непогані, кредиту немає, живуть у квартирі, яка Тамарі у спадок дісталася.

– Невже не здогадуються, – каже Ольга, – що утримання двох дітей грошей коштує? Ми привезли своїх трохи пізніше. Як завжди – з повним багажником всього. А свекруха нам вже вручає список, що привезти наступного разу, бо свої гроші вона тепер відкладає, хоче щось там восени ремонтувати у хаті.

– Суп зварила – не їдять, давай сосиски, – зніяковіло скаржилася бабуся, – так сир з варенням теж не хочуть, давай йогурти. У нас полуниця ще не пішла, а на ринку дорого.

– Тамаро, – не витримала Ольга і зателефонувала дружині брата свого чоловіка, – майте совість, дітей привезли, а їсти вони що по-твоєму будуть?

– Твої їдять, – була відповідь, – а мої чим гірше? Бабуся нагодує.

– І телефон поклала, – каже Ольга, – чоловік не витримав, сам з братом поговорив.

Після розмови Тамара з чоловіком посперечалися.

– Що це за бабуся, яка гроші просить за те, що внуки у неї живуть?

– Всі доводи, що бабуся не просить, а й годувати їй їх не має на що, особливо за їх запитами, – каже Ольга, – не подіяли.

– Я заберу дітей і відправлю їх до своєї мами, – заявила Тамара своєму чоловікові, – зрозуміло, наш старший син їй не рідний, а й на рідного онука копійку не витратити, це як?

– Забрала? – питаю.

– Ага, аж три рази забрала, – сміється Ольга, – мама у неї живе недалеко, але бажання з онуками сидіти не виявила абсолютно. А може грошей теж немає, а дочку свою знає дуже добре. Брат Макара гроші сам перерахував мамі після того, пообіцяв робити це регулярно. Не без навіювання з боку мого чоловіка, зрозуміло. Бабуся бабусею, а сидіти влітку з онуками вже допомога істотна.

– Ось раніше бабусі з дітей грошей не брали, – сказала чоловікові Ольги ображена Там ара, – а зараз куди не глянь – всі хочуть грошей.

– Просто їли раніше онуки у бабусі картоплю з квасом і млинці з молоком, – сказав на це мій Макар, – йогуртів не просили. Та й простіше життя було. А зараз інший час. Мамі важко, її теж потрібно зрозуміти. Ну хіба не так?