Варто зазначити, що дід усі ці роки не забуває про мої дні народження, дає гроші і вважає, що повністю виконує свій дідусевий обов’язок, моє ставлення до нього нейтральне і не будується на думці про нього інших родичів, зовсім недавно він мав ювілей — 70 років, значну дату, майже вся наша родина, крім бабусі, звичайно, зібралися за святковим столом, у момент, коли всі гості вже досить розслабилися, говорили про своє насущне життя, дід зважився сказати мені дуже важливі слова

Мій дід не свята людина. У його спільному житті з моєю бабусею було всяке, від знущань до образ, і нарешті розлучення.
Зараз із ним мало хто спілкується. Від своєї власної сім’ї (сестер і брата) він свідомо відмовився, постійно поливаючи їх брудом.

Зараз він спілкується лише зі своїми рідними дітьми, тобто з моїм батьком та тіткою. Іноді телефонуємо і ми. Втім, стосунки у нашій родині завжди були натягнуті і спільні збори у свята майже завжди закінчувалися гучними сварками.

Варто зазначити, що дід усі ці роки не забуває про мої дні народження, дає гроші і вважає, що повністю виконує свій дідусевий обов’язок. Моє ставлення до нього нейтральне і не будується на думці про нього інших родичів.

Я просто розумію, що він такий же член моєї родини і особисто мені нічого поганого не зробив. І ось зовсім недавно він мав ювілей — 70 років, значну дату. Майже вся наша родина, крім бабусі, звичайно, зібралися за святковим столом.

У момент, коли всі гості вже досить розслабилися, говорили про своє насущне життя, дід зважився сказати мені дуже важливі слова. Суть полягала в тому, що саме в цьому віці до нього прийшло почуття сенсу життя.

І він бачить сенс у своїх дітях та онуках. Також був цілий монолог про численні помилки, долю та відчуття самотності. Вперше на його очах я побачила дрібні краплі сліз.

Ця сцена викликала в мене ком у горлі від несподіванки. Мені стало дуже приємно, що він вирішив поговорити на цю тему і вилити душу саме мені, а нікому іншому.

Дід зробив висновок, що хоче докорінно змінити своє життя, змінити думки та налагодити стосунки з усіма. З того часу пройшов рівно місяць.

І як би я тоді щиро не повірила словам діда, змін, на жаль, досі не видно. Мій родич, як і раніше, скаржиться на життя, невдоволений рутинними буднями, ображає своїх рідних і здається, забув про слова, сказані мені того вечора.

Чи для нього це було чергове мило, слова кинуті на вітер? Як ви вважаєте, чи зможе змінитися людина в такому зрілому віці? Чи люди дійсно не схильні до змін?