— Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер.
— Ковальчук Ольга Миколаївна? Це вас із другої міської турбують. Ваш колишній чоловік, Ковальчук Павло Сергійович, потрапив у дорожню пригоду, потрібен його медичний поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці.
— Що? Коли? І чому, власне, колишній? Павло — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано й стурбовано.
— Ну я вже не знаю, ви самі якось розберіться хто чий… Ви сьогодні зможете привезти документи? — знову запитала жінка.
— Так, звичайно, виїжджаю… — сказала Ольга і, не попрощавшись, поклала слухавку та негайно кинулася до шухляди з документами.
Жінка швидко знайшла медичний поліс чоловіка, якого ще вранці провела у відрядження, машинально зібрала ще якісь речі, щоб відвезти до медичного закладу, і вийшла з квартири.
На сходовому майданчику Ольга зіткнулася з донькою Аліною.
— Мамо, а ти куди? — запитала дівчинка.
— Алінко, я у справах поїду. Обід у холодильнику. Розігрієш собі сама, — жінка вирішила поки не говорити доньці про те, що батько потрапив у лікарню.
— А що за термінові справи? Могла б і погодувати, мені ще на гімнастику сьогодні, — трохи ображено промовила дівчинка-підліток.
— Аліно, ну тобі вже чотирнадцять, сама про себе можеш подбати! Усе, ніколи, тікаю…
Ольга вийшла з під’їзду і раптом подумала про те, що потрібно було заздалегідь викликати таксі. Довелося ще хвилин десять стояти біля під’їзду і чекати, коли приїде машина.
Дорогою до лікарні Ольга згадала про те, що медсестра чомусь назвала Павла «колишнім чоловіком».
— Дурниця якась… Дивна жінка, їй-Богу… — сказала вона вголос.
Водій таксі обернувся, але нічого не відповів пасажирці.
Ольга швидко піднялася сходами лікарняного ґанку, зайшла в хол і відразу звернулася до медсестри, що чергувала на посту, щоб дізнатися про стан чоловіка.
Виявилося, що Павло отримав кілька переломів і ушкодження внутрішніх органів. Наступні кілька тижнів йому належало провести в лікарняній палаті.
Але це далеко не найгірша новина, яку Ользі судилося дізнатися того нещасливого дня. Від інспектора, що приїхав до лікарні, Ольга дізналася, що в машині Павло був не сам, а з жінкою. Вона постраждала менше, але теж перебувала в лікарні.
Ольга зайшла в палату до Павла, поставила на тумбочку речі, які встигла зібрати вдома. Павло уважно подивився на дружину. Його голова була перебинтована, на обличчі красувалися синці та садна. Він подивився на дружину, що стояла біля лікарняного ліжка, але заговорити першим не наважився.
— І куди ж це ти, Павлику, так сильно поспішав посеред робочого дня? — запитала вона з нотками іронії в голосі, хоча в душі в жінки вирували неабиякі пристрасті і зараз їй найбільше хотілося плакати.
— Олю, я…
— Одужуй! Чоловіче… — перебила його Ольга і, круто розвернувшись, вийшла з палати.
Вона відчинила двері й практично лоб у лоб зіткнулася в коридорі з жінкою. Вона була років на десять молодша за Ольгу. За саднами на обличчі та руках дівчини Ольга відразу здогадалася, що це жінка, яка була з Павлом, і прямує вона до нього в палату, щоб перевірити свого коханого.
На мить Ольга зупинилася, і дівчина теж уповільнила крок. Оля хотіла було сказати їй щось образливе, закричати, вилаяти, схопити розлучницю за волосся, але замість цього гордо підняла голову і пройшла повз білявку.
А та, здавалося, хотіла провалитися крізь землю, аби тільки уникнути зустрічі з жінкою, в якої вона повела чоловіка.
Ольга прийшла додому, зібрала речі чоловіка у валізу.
У якийсь момент емоції пересилили її, вона сіла на диван і заплакала. Бувало, що з Павлом вони сварилися, але все це були якісь побутові дрібниці, дурниці…
Не було в сім’ї серйозних сварок і розбіжностей. Та й не помічала Ольга того, що чоловік почав зраджувати їй. А, можливо, просто не хотіла помічати…
Розбиратися в цьому в Ольги не було абсолютно жодного бажання. Через кілька хвилин донька повернеться з гімнастики, і потрібно якось їй про все розповісти.
Звісно, можна сказати, що батько просто потрапив у халепу і зараз якийсь час перебуватиме в лікарні.
Але Аліна неодмінно попроситься провідати тата. А бачити чоловіка Ольга справді більше не хотіла. Вона збиралася подати на розлучення.
— Алінко, потрібно поговорити… — Ольга ввечері зайшла до доньки в кімнату і зважилася завести не найприємнішу розмову.
— Ти про погану оцінку з історії чи що? Тобі класна дзвонила? Мамо, не починай, я все виправлю, просто того дня не підготувалася… — дівчинка вирішила, що розмова піде, як зазвичай, про шкільну успішність.
— Ні, я не про це Аліно, ти ж уже доросла і багато що розумієш. Ми з твоїм батьком незабаром розлучимося, і він житиме окремо.
— Мамо, ти що жартуєш? — здивовано перепитала дівчинка.
— Ні, Аліно, я не жартую.
— Він уже пішов? Ти його вигнала? — знову запитала дівчинка, Ольга помітила, як на її очах блиснули сльози.
— Аліно, я його не виганяла. Він у лікарні. Сьогодні тато потрапив у неприємну ситуацію, і в нього є інша жінка.
Аліна заплакала.
— Доню, я щиро розумію твої почуття, але так буває. Для тебе мало що зміниться, бо ти спілкуватимешся з татом, — Ольга спробувала заспокоїти доньку.
— Я хочу провідати його, мамо. У якій лікарні він лежить? — запитала Аліна.
— Доню, я не думаю, що це гарна ідея. Давай почекаємо трохи, батькові потрібно відновитися. Щойно йому стане краще, він сам тобі зателефонує.
Наступного дня Ольга поверталася з роботи і ще здалеку помітила, що біля під’їзду курсує свекруха.
— Ольго, ви де ходите? Я і тобі вже дзвонила, і Алінці…
— Здрастуйте, Галино Анатоліївно. Я взагалі-то на роботі була. І на своїй роботі я працюю, а не з чужими чоловіками на машинах катаюся, якщо що… — відповіла Ольга свекрусі.
— Олю, ти поспішила з висновками. Я була в Павлика в лікарні — Настя просто його знайома і не більше, а ти все неправильно зрозуміла. Він тебе дуже любить і зараз потребує твоєї підтримки.
Я думаю, що тобі потрібно на роботі взяти відпустку і якийсь час почекати в лікарні. Потрібно виходжувати чоловіка! — залементувала Галина Анатоліївна.
— Що мені потрібно, я сама вирішу. А виходжувати я, як ви висловилися, нікого не збираюся. Тим паче, що у вашого сина є кохана жінка. Ви он навіть ім’я її вже знаєте. Так от до неї й зверніться з приводу виходжувати. А я подаю на розлучення! — відповіла Ольга і попрямувала в бік під’їзних дверей.
— Олю! Та ти просто з глузду з’їхала! Ну яке розлучення? У вас донька підростає. Ти нічого не переплутала?!
— Я переплутала?! А, по-моєму, це ви з вашим сином щось переплутали! — відповіла Ольга і зайшла в під’їзд, залишивши розгублену свекруху стояти на вулиці.
Через кілька днів Ольга пішла в магазин. Стоячи в черзі, вона мимоволі прислухалася до розмови двох дівчат, які теж чекали своєї черги на підході до каси.
— Ти собі уявити не можеш, у нас тут таке було! Чоловік у халепу з коханкою потрапив, а потім до лікарні його дружина прийшла. Ми спочатку думали, що вони розлучені, а виявляється ні, — щебетала незнайомка.
— Жах! І що там було? — зацікавлено запитувала її співрозмовниця.
— Та ми думали, що дружина поб’є цю, а вона нічого. Пішла і більше не з’являється. А ця коханка теж у нас лежить, але все біля чоловіка цього в палаті чергує.
— Нічого собі! Ось як буває!
Ольга уважно подивилася на дівчат. Одну з них вона точно бачила в лікарні. Жінка акуратно поставила кошик із покупками і вийшла з магазину, так і не дочекавшись своєї черги…
Наступного дня Ольга подала на розлучення. Тільки через деякий час після того, що сталося, вона усвідомила, що справді не помічала явних змін у поведінці чоловіка.
Він постійно їздив у відрядження, його несподівано викликали на роботу у вихідні, а мобільний телефон чоловік поставив під пароль, хоча ніколи раніше так не робив.
Їх розлучили швидко. Житлоплощу розмінювати не довелося. Колись ця квартира належала її батькові. Павло ще кілька разів дзвонив, навіть вибачався, але його вибачень і безглуздих пояснень Ольга слухати не хотіла.
Тільки залишившись сама, вона зрозуміла, як сильно в ньому помилялася. І навіть, якоюсь мірою, була рада, що все так склалося.
Після розлучення Ольга з колишнім чоловіком ніяк не контактувала. Тільки від доньки вона дізнавалася, що батькові належить серйозне відновлення після ушкодження хребта.
Якось у неї задзвонив телефон. На екрані висвітився номер Павла. Ольга не особливо хотіла брати слухавку, але все-таки взяла себе в руки і відповіла:
— Алло…
— Привіт, Олю, хотів із тобою поговорити. Мені дуже потрібні гроші… — почав чоловік.
— Які ще гроші? — запитала Ольга.
— Ну, пам’ятаєш, ми ж збирали, відкладали.
— Ах, так, пам’ятаю. Пам’ятаю, що половину ти звідти забрав і купив собі машину, на якій катав свою коханку, а потім благополучно розбив.
— Олю, давай не будемо! Але ж там залишилася друга половина, мені на відновлення потрібно. Така ситуація…
— Другої половини немає, — відповіла Ольга.
— Як немає?
— А ось так!
— І куди, цікаво дізнатися, ти гроші поділа? — обурено перепитав Павло.
— Шубу собі купила, і за путівки заплатила. Влітку з Алінкою відпочивати поїдемо, — відповіла Ольга.
— Ти так легко розпоряджаєшся грошима! Ми їх разом збирали, між іншим! — ображено сказав чоловік.
— А я тепер усе роблю легко, бо почала любити себе. А якщо тобі потрібні гроші або перевиховати когось захочеться, то звертайся точно за адресою — до своєї Насті.
Ольга поклала слухавку. Їй було анітрохи не шкода Павла. Вона тепер точно знала, що не зможе пробачити зраду і буде жити для себе. І для доньки. А там час покаже…
