— Число, про яке ми домовлялися, минуло — грошей немає, звісно, я зателефонувала йому, а він мені у відповідь вилив відро негативу і сказав, що грошей не буде, — розповідає Христина.
— І що трапилося? Бабуся ж не тільки твоя, а й його теж, як так? Узяти й відмовитися? Щось із роботою? Зі здоров’ям чи як? — дивується подруга, знайома з ситуацією.
— Усе нормально і з роботою, і зі здоров’ям, просто Олена. Яка примудрилася посваритися вщент із нашою мамою вкотре, наскаржилася чоловікові, а він став на її бік. Ось так, посварилася невістка зі свекрухою, а брат вирішив, що й бабусі доглядальницю оплачувати не стане. Совісті в Олени немає, та й брат, схоже, із дружиною — одне лихо, — хитає Христина головою.
— І як тепер?
— Не знаю, чесно. Одна я доглядальницю не потягну, та й чому я повинна сама тягнути? У мене теж своя сім’я, працює зараз тільки чоловік. У нас борги. І мама не потягне. З роботи їй іти? А жити на що? У неї невелика зарплата, але на пенсію їй ще рано. Як бути — не знаю.
Христині 28 років, брату Вадиму — 30. Мамі — 55. А ще є бабуся, якій 82. І в бабусі глибока деменція. Давно. Уже 7 років. Щоправда, особливо погано стало все в останні два роки. Старенька міцна фізично, а з головою — зовсім кепсько. Нікого не впізнає, усе забуває, вередує, нервується, «шкодить», як можуть це люди з її діагнозом.
Бабуся — улюблена й любляча. Була. Христину з Вадимом вона, можна сказати, виростила. Мама залишилася з двома дітьми сама, коли Христині було два роки — у батька з’явилася інша жінка, до неї він від двох малолітніх дітей і пішов.
Жили спочатку в трикімнатній квартирі з бабусею, яка взяла онуків на себе, водила в садок, лікувала застуди, проводжала і зустрічала зі школи, вивозила влітку на дачу.
Тепер тієї дачі вже немає, мама її продала, щоб доньці й синові дати грошей на перший внесок. Брат із дружиною на ім’я Олена купили двокімнатну, живуть, дітей поки немає — планують. У Христини з чоловіком євро двохкімнатна, є син, якому півтора року. У принципі, чоловік непогано заробляє, але вже два роки крім іпотеки вони оплачують доглядальницю для бабусі. Мамі треба допрацювати до пенсії, тож у її робочі години за старенькою доглядає найнята жінка.
З братом домовлялися порівну, він уже тоді був одружений, Олена в нього пані з норовом, їй, звичайно, стаття витрат не сподобалася, але що поробиш, дача, яка пішла на придбання їхнього житла, — належала раніше бабусі, батьки Олени й копійкою молодій сім’ї не допомогли, а заробіток у брата Христини теж непоганий.
З мамою дружина брата не ладнала, хоча й особливо контактувати їм було ніколи. Мама фактично зараз весь час зайнята: то на роботі, то з бабусею, відпочивати їй ніколи, не те що лізти у справи сина та його дружини. Христина іноді залишає дитину на чоловіка й іде мамі на допомогу: щоб та могла щось зробити, відпочити, вийти до лікаря.
Доглядальниця ж теж не залізна, буває, вона хворіє. Брат допомогою зайнятий менше, але мама інколи просить його щось привезти, відвезти її або доглядальницю з бабусею до лікаря. Або себе просить відвезти кудись, якщо треба швидко повернутися.
Ось це, на думку Христини, особливо Олену і злить. Це вона вважає втручанням у своє особисте життя з чоловіком. Ну і гроші, звичайно, при слові «гроші» в Олени мимоволі змінюється обличчя, болісно вона сприймає витрати на бабусю чоловіка.
— На моїх родичів ми не витрачаємося, — кілька разів Олена влаштовувала сцени чоловікові. — Тільки твої з нас тягнуть і тягнуть. І хай би, якби свекруха вдячна була. Хоча б, так ні, само собою, що ми зобов’язані.
— І брат не казав, що він зобов’язаний, не намагався якось приструнити свою дорогу другу половину, — зауважує Христина. — Я думала, що просто з дружиною сваритися не хоче або не виносить сварки на загальний огляд, але ні. Зараз розумію, що не в одній Олені справа.
Хоча, якщо порахувати, у них грошей на людину більше, ніж у нас. Вони обоє працюють. Ну ось так, тепер треба терміново щось придумувати. Мені.
Сварка Олени зі свекрухою, а Вадима з матір’ю сталася через невиконану обіцянку. У доглядальниці був вихідний, але в мами розболівся зуб, вона зателефонувала доглядальниці, домовилася, що та приїде, тільки її треба привезти. А мама записалася до лікаря і зателефонувала синові, який живе з бабусиною доглядальницею в одному районі.
Слухавку взяла Олена, мовляв, Вадим у душі й узагалі, чого ви нас смикаєте і смикаєте, ми й так гроші даємо на доглядальницю, а Вам усе мало?
— Вчіться вже якось обходитися чи що! Зуб болить? А не треба було запускати, щоб до такого не доводити. Доросла жінка, треба планувати вчитися, — відчитувала Олена свекруху. — А тепер мій чоловік у свій вихідний повинен терміново мчати кудись? А я проти, у нас свої плани. І взагалі, перестаньте вже лізти до нас, дістали!
На відверте хамство мама зажадала до телефону покликати сина. Олена відмовилася. І передавати чоловікові, що його чекають, відмовилася теж. Мама не витримала, висловила невістці все, що вона про неї думає.
Одне зі слів було умовно нецензурним.
Син передзвонив їй через годину, коли вже вона сиділа біля кабінету лікаря (мама оплатила доглядальниці таксі). Син на матір накричав: «Ах, моя дружина с…? Ах, ми погані? Чудово, відчепись від нас, поганих, більше не звертайся». І все. Мама у Вадима опинилася в блоці, не пише, не дзвонить.
— Раз ти хороша, а ми погані, раз моя дружина така …, — відповів сестрі Вадим на підвищених тонах. — То і грошей я більше нікому скидати не буду. Крапка. Ти хороша — вперед.
Усі слова Христини про те, що вони домовлялися, що гроші йдуть навіть не мамі, а на бабусю, яка нічого онукові та його дружині поганого не зробила і не сказала — не мали жодного ефекту. Брат заблокував і Христину.
З чоловіком сіли й порахували — не потягнуть самі, ніяк не потягнуть. Якби не декрет, то ще якось. Мама ридає, вона й так втомилася, а тут ще й історія із сином.
Доглядальниця поки чекає, а Христина з чоловіком гарячково шукають вихід. І поки його не знаходять. Здавати бабусю в інтернат? Платно не потягнуть, а в безкоштовний — совість не дозволяє.
***
Кажуть, що чужа родина — темний ліс, але іноді й рідна виявляється ще темнішим. Історія про те, що не завжди кровна рідня виявляється справді рідною, і часом найближчими стають ті, хто розділяє з тобою не гроші, а турботу. А як ви вважаєте, чи можна розірвати родинні зв’язки через гроші та чужий вплив?
