Аліна сиділа на дивані з калькулятором і зошитом. Грудень лише почався, а в родинному чаті чоловіка вже запустилася традиційна передноворічна акція під кодовою назвою «Список бажань».
Батьки Максима хотіли масажер для спини, мультипіч, або блендер. Старша сестра Ольга скидала посилання на брендові сумки та взуття. Середня сестра Світлана прагнула парфумів і косметики.
Наймолодша Катруся мріяла про пуховик і новий фен.
А ще були племінники. Шестеро. Вони хотіли конструктори, планшети, ляльки та інші радощі дитинства. Аліна рахувала й перераховувала. Приблизна сума, яка була потрібна на дарунки, росла, наче снігова куля.
Максим вийшов із ванної, побачив дружину з калькулятором.
— Знову рахуєш? — запитав він весело. — Досить перейматися, якось купимо.
— Максиме, та тут тисяч під пʼятдесят вийде, — жінка підняла голову. — Це майже дві наші зарплати.
— Ну то й що? — чоловік знизав плечима. — Не останні ж гроші.
— Останні, — Аліна поклала калькулятор. — У нас на рахунку тисяча доларів. Це все, що ми відклали за рік на перший внесок по іпотеці на житло.
— Аліно, ну не можна ж так, — Максим сів поруч. — Це ж моя родина. Якщо ми не подаруємо нормальні презенти, образиться.
— А я не образилася, що наша мрія про квартиру знову відкладається?
— Ти перебільшуєш, — чоловік доторкнувся до її плеча. — Може, попросимо ліміт установити? Ну, по тисячі гривень на дорослого і по максимум 500 на дитину?
Максим засміявся.
— Як ти собі це уявляєш? Я пишу в чат: дорога родино, скоротіть свої запити.
— Давай подаруємо цього року символічні дарунки, — Аліна взяла телефон і показала чоловікові світлину. — Ось гарні набори солодощів по двісті гривень. Або свічки ароматичні. Або фоторамки.
Максим скривився.
— Це якось дешево виглядає.
— Зате по кишені. Максиме, ми не можемо дозволити собі такі витрати, — дружина встала.
— Можемо, — чоловік теж підвівся. — Візьмемо кредит на пару місяців. Віддамо потихеньку.
Аліна застигла на місці. Кредит. Він серйозно пропонує влізти в борги заради дарунків рідні.
— Ти чуєш, що говориш? — запитала вона тихо.
— Чую, — Максим уникав її погляду. — Я не можу підвести родину.
— А мене можеш?
— До чого тут ти?
— До того, що я твоя родина, — Аліна взяла сумку. — Чи вже ні?
Вона пішла до мами. Сиділа на кухні, пила чай, жалілася. Мати слухала, хитала головою.
— Доню, а ти сама що хочеш? — запитала вона.
— Квартиру хочу, — Аліна витерла сльози. — Свою. Щоб не винаймати. Щоб було, куди дитину привести, коли з’явиться.
— То скажи йому.
— Казала. Він не чує.
Мати налила ще чаю, підсунула до доньки.
— Значить, не так казала, — мовила вона спокійно. — Іди додому. Поговори ще раз. Твердо, без сліз.
Аліна повернулася пізно. Максим сидів перед телевізором, дивився футбол. Дружина сіла поруч.
— Максиме, послухай мене уважно, — почала вона. — Я не буду витрачати наші заощадження на дарунки твоїй родині. Я пропоную купити символічні презенти на розумну суму. Максимум десять тисяч гривень на всіх.
— Це неможливо, — чоловік не відривався від екрана.
— Тоді купуй сам, — Аліна встала. — На свою зарплату. А моя піде на наш із тобою перший внесок.
— Ти ставиш ультиматум?
— Я захищаю наше майбутнє.
Максим мовчав. Він розумів, що дружина має рацію. Але страх перед осудом рідні був сильніший за логіку.
Зрештою, вони взяли кредит. П’ятдесят тисяч гривень на 55 днів. Аліна це витримала зі стиснутими зубами. Заощадження залишилися недоторканими, але тепер щомісяця потрібно було віддавати кошти банку.
Почалися закупи. Масажер для свекра, мультипіч для свекрухи, брендова сумка для Ольги, парфуми для Світлани, пуховик для Катрусі. Планшети, конструктори, ляльки для племінників. Аліна ходила по магазинах із кам’яним обличчям, вибирала, оплачувала, запаковувала.
Максим сяяв. Він писав у родинний чат: чекайте дарунків. Родичі ставили сердечка та веселі смайлики.
В Аліни була одна літня мама. Жінка завжди просила не витрачатися, задовольнялася символічними дарунками. Цього року донька купила їй теплий, якісний плед за три тисячі гривень. Мати зраділа.
— Донечко, нащо такий дорогий? — запитала вона.
— Мамо, це недорого, — Аліна обійняла її. — Ти в мене одна.
Новий рік наближався, дарунки для родичів лежали запаковані. Аліна дивилася на гору коробок і відчувала, як усередині зростає ненависть до цього свята.
Тридцять першого грудня вони поїхали до батьків Максима. Великий дім, накритий стіл, уся родина в зборі. Аліну зустріли тепло, але формально. Свекруха поцілувала в щоку, свекор потиснув руку. Сестри чоловіка усміхалися й кивали.
Дарунки розгортали після півночі. Свекор дістав масажер, покрутив у руках.
— А, такий, — сказав він. — Нормально.
Поклав у куток. Ольга відкрила сумку, оцінювально подивилася.
— Колір не той, який я просила, — зауважила вона. — Але зійде, дякую.
Світлана понюхала парфуми, скривилася.
— Надто солодкі. Ну добре, може, мамі віддам.
Катруся приміряла пуховик, покрутилася перед дзеркалом.
— Ніби нічого, — сказала вона.
Племінники розірвали пакування, завищали, за п’ять хвилин забули про дарунки й побігли грати в телефони.
Аліна сиділа на дивані й дивилася на цю виставу. Кредит на три місяці. Відкладена мрія про квартиру. Усе заради того, щоб свекор сказав «нормально», а Ольга скривилася через колір.
Але Максим сяяв, розмовляв із батьками, сміявся із сестрами.
Він був щасливий, що все минуло добре, що ніхто не образився. Батьки подарували Максиму та Аліні набір каструль, сестри піднесли солодощі та косметичні набори.
Додому подружжя повернулося пізно. Чоловік завалився на диван, увімкнув телевізор. Аліна пройшла на кухню, сіла за стіл. Дивилася на стіну й думала про те, що вони з чоловіком живуть у якихось різних світах.
У його світі схвалення рідні було важливіше за їхнє спільне майбутнє. Він боявся засудження, боявся видатися скупим, боявся випасти із системи родинних очікувань.
А в її світі Новий рік перетворився на фінансову пастку.
Щогрудня родина чоловіка викочувала список вимог, а вони покірно йшли й купували. Не тому що хотіли. Тому що так треба.
Аліна встала, пройшла до кімнати. Максим уже засинав перед телевізором. Вона подивилася на нього і зрозуміла, що втомилася. Втомилася боротися з його страхом перед ріднею.
Втомилася пояснювати, що їхнє майбутнє важливіше за чужі бажання. Втомилася бути тією, хто рахує гроші, доки він роздає обіцянки.
Жінка лягла в ліжко, заплющила очі. Наступний Новий рік настане за рік. І знову буде список бажань. І знову доведеться вибирати між мрією про квартиру та схваленням рідні.
Аліна вирішила, що наступного року вона скаже тверде «ні».
І нехай ображаються. Нехай вважають її жадібною. Їй уже байдуже. Бо вона зрозуміла головне — доки Максим боїться батьківського осуду, їхня мрія про власну квартиру так і залишиться мрією.
А гроші будуть іти на масажери, сумки, парфуми та пуховики для людей, які навіть не скажуть спасибі. Які приймуть усе як належне і наступного року знову надішлють список бажань.
Кредит виплатили до березня, ледве-ледве. Аліна знову почала відкладати гроші на перший внесок, брати підробітки. До листопада накопичилося сімдесят тисяч.
Першого грудня в родинному чаті чоловіка з’явилося повідомлення від свекрухи: «Любі, обговорімо дарунки на Новий рік». Аліна подивилася на екран і відчула знайому нудоту.
Почалося.
Батьки просили робот-пилосос. Ольга скинула посилання на плойку для волосся. Світлана мріяла про фітнес-браслет. Катруся хотіла абонемент на масаж. Племінники вимагали ігрові приставки та квитки в цирк.
Аліна рахувала. Вийде не менше, ніж минулого року.
— Максе, — покликала вона чоловіка. — Йди сюди.
— Знову? — запитав він стомлено. — Аліно, ну давай якось домовимося, — чоловік сів поруч. — Може, знову кредит візьмемо?
— Ні, — Аліна встала. — Цього року я не беру участі.
— Що значить не береш участі?
— Значить купуй сам дарунки своїм родичам, — сказала жінка. — На свою зарплату. Моя йде в накопичення.
— Чому ти так реагуєш? — Максим зблід. — Це ж родина.
— А я твоя дружина, — Аліна встала. — Вибирай.
Вона вийшла. Максим залишився сидіти на дивані, дивлячись у телефон. У чаті родичі обговорювали, хто що хоче. Ніхто не питав, чи є в нього гроші.
За тиждень Максим усе ж таки написав у чат:
— Цього року в нас складна фінансова ситуація.
— У всіх складна, — у відповідь написала його мати. — Але родина є родина.
Максим дивився на телефон і розумів, що застряг між двох вогнів. З одного боку мати й сестри з їхніми вимогами. З іншого, дружина з її впертістю.
Аліна не здавалася. Максим купував дарунки на свої гроші, вліз у новий кредит.
Тридцять першого грудня вони знову поїхали до батьків чоловіка.
Аліна сиділа мовчки, не брала участі в розмовах. Дарунки розгортали після півночі. Знову незадоволені обличчя, знову зауваження.
— Ми, звичайно, хотіли потужніший пилосос, — сказав свекор.
— Квитки в цирк лише на дванадцятий ряд, ми хотіли на перший, — зауважили племінники.
Максим сидів блідий, розуміючи, що вліз у борги заради цієї вистави. Аліна дивилася на нього й думала, що наступного року вона не приїде сюди взагалі.
Додому повернулися в тиші. Максим одразу ліг спати. Аліна пройшла на кухню, відкрила банківський додаток. Її накопичення зросли.
Вона зрозуміла, що живе тепер окремим життям.
У неї своя мета, свої гроші, своє майбутнє. А Максим нехай продовжує тішити дарунками безодонну прірву родичів.
Новий рік повторився. І повториться знову наступного року. Бо традиції чоловіка виявилися сильнішими за їхнє спільне майбутнє.
І Аліна більше не збиралася боротися. Вона просто відсторонилася і пішла своєю дорогою, залишивши чоловіка на роздоріжжі вибирати між ріднею та сім’єю.
Іноді найбільша вірність собі та своєму справжньому партнеру проявляється в тому, що ти твердо кажеш «ні» чужим вимогам.
Чи траплялося вам, любі читачі, у житті потрапляти в таку пастку «родинних традицій», де витрати переважали здоровий глузд, і як ви з неї вибиралися?
