Первістку Сергій дуже радів, тим більше, що там говорити – син. Наталя тепер сиділа вдома в декреті, а Сергій приїжджав із роботи обідати додому. У заводську їдальню перестав ходити. Хотілося побачити дружину і малюка-синочка навіть удень. Ось воно – щастя. Сім’я, кохана дружина, а тепер і синочок. Але малюк підростав і зовсім не був схожий ні на батька, ні на матір. Наталя ніяковіла на насмішки подружок і рідних, але різко відповідала:
— Сам на себе наш Сергій Сергійович схожий, відчепіться ви всі…
Спочатку Сергій на жарти не звертав уваги, але все ж став придивлятися до хлопчика. До двох років синок став дуже схожим на сусіда Вітька – заядлого і похабного гуляку, колишнього залицяльника Наталки. Породу Вітьки було видно не тільки в обличчі малюка, а й у кольорі волосся – рудого…
Сергій став хмуритися, випивати. І одного разу в запалі сварки з дружиною, притиснув її до стінки і прохрипів:
— Що, синка-то нагуляла, стерво? Зізнавайся…
Наталка побіліла, рвонулася з обіймів чоловіка і несподівано, сівши на диван, розплакалася. Чоловік усе зрозумів і вийшов із дому. Кілька днів він жив у товариша, не приходив додому, а Наталка, боячись продовження скандалу і з’ясування обставин, не кликала Сергія додому. Думала так: “Нехай перебіситься, якщо пробачить, то пробачить, а ні – так тому й бути, і по заслузі мені…”
Сталося це перед самим весіллям Наталки. Вітько, відставний її кавалер, зазирнув до Наталки за старою пам’яттю, коли нікого, крім неї, не було вдома, і скористався нагодою. Кричати дівчина побоялася, щоб не дати розголосу ганьбі. Вона кохала Сергія і хотіла за нього заміж.
Тому нічого нікому не розповіла. Весь цей час вона приховувала свій гріх у глибині душі й молилася, щоб ніхто нічого не дізнався про це. Але грішок виплив звичайнісіньким чином – первісток був як дві краплі води схожий на Віктора…
Сергій повернувся додому похмурим, неголеним і скуйовдженим, через що Наталка зрозуміла, що він кілька днів пив. Вона набрала ванну і накрила на стіл. Голодний Сергій мовчки повечеряв, прийняв ванну і повернувся до кімнати. Він підійшов до ліжечка синочка. Серце Наталії стиснулося. Вона, як левиця, була готова до стрибка, щоб захистити свою дитину. Але Сергій із любов’ю поправив ковдрочку в ліжечку хлопчика і просто сказав:
— Малюк нічим не винен. Як було, так і є: я його своїм вважаю. І люблю. А ти запам’ятай назавжди. Щоб більше – ніколи. Другого прощення тобі не буде.
Наталя опустилася на стілець і заплакала. Вона напівпошепки розповіла чоловікові про той випадок і її страх втратити його, Сергія, своє єдине кохання…
Подружжя обійнялося. Сергій сказав:
— Ми повинні виїхати. До моєї тітки, у Закарпаття. Я про все домовився вже з нею. кілька разів телефонував. Вона самотня, нас прийме на перший час. А потім, будинок продамо, там яке-ніяке житло купимо. Заробимо. Але тут залишатися нам не можна. Вік реготати будуть. Життя не дадуть.
Наталка схлипнула і згідно кивнула, поклавши голову на плече чоловіка.
Зібралися вони швидко і легко залишили будинок, залишивши клопотати про продаж сестрі Наталки.
В Закарпатті влаштувалися спочатку у гостинної тітоньки, а потім зняли житло недалеко від неї. Жінка допомагала панькати Сергійка. Через деякий час вдало продали їхній будинок, вистачило грошей на купівлю невеликого будиночка на околиці маленького містечка. Подружжя жило щасливо і дружно. Наталя була вдячна Сергію за прощення і, головне – за любов до сина. А Сергій зі свого боку ніколи не нагадував їй того випадку. Він дуже любив малюка, носив на руках і часто грався з ним.
Незабаром у подружжя зʼявилася донька. Дівчинку назвали на честь матері Сергія – Валентиною. Вона була копією матері Сергія. І доньку Сергій полюбив не менше за сина. Він бачив у ній воскресіння його матері, якої вже давно не було. І подарунком долі…
– Ну, Наталко, подарувала ти мені матусю мою, ні дати, ні взяти… Копія і є… Треба ж. Ось же подарунок від Бога. Маминими очима на мене дивиться! От спасибі…
Він витирав сльозу й обіймав дружину. А Наталка була щаслива як ніколи. Вона розуміла, який добрий і порядний чоловік їй дістався. Не всім таке випадає. Це теж подарунок долі…
