— Від дідуся з бабусею тобі гостинець, — гордо мовив Олег і з поважним виглядом простягнув донечці велику плитку шоколаду. Таку, що коштувала чимало — гривень двісті, а то й триста, не менше.
Галя з подивом подивилася на чоловіка. За всі п’ять років свекри вперше передали щось онучці — це був справжній шок.
У шлюбі з Олегом вона була вже сім років, і ще з першого знайомства зрозуміла: родичі їй дісталися, м’яко кажучи, дуже ощадливі. Але та економія в домі свекрів межувала з повним абсурдом.
Лариса Дмитрівна купувала все найдешевше. Смажила на якомусь підозрілому маргарині, салати заправляла найбільш низькосортним майонезом «по акції». Усі страви були прісними, несмачними, а обідати в них — то ще те випробування.
Про подарунки для малої Даринки й мови не було.
— З якого це дива вони вирішили Даринку побалувати? — недовірливо запитала Галя, дивлячись на чоловіка.
— А що, бабуся з дідусем не можуть дитині приємне зробити? — відповів питанням на питання Олег.
— Можуть. Але не твої, — Галя замислено примружилася. — Що ж таке сталося, що вони враз передумали?
— Та звідки я знаю. Напевно, просто захотіли порадувати дитину, — Олег стенув плечима й відвів очі вбік.
Саме з цього Галя й зрозуміла — чоловік просто каже неправду.
— У мене таке відчуття, що ти мене дуриш, — вона схрестила руки на грудях.
— І навіщо мені це? — награно засміявся Олег. — Яка мені з того вигода?
— Та щоб вигородити своїх жадібних батьків! — впевнено заявила жінка.
— Та ну, навіщо воно мені… — скривився чоловік.
— А тому, що мої батьки онучку постійно балують, а твої тільки й знають, що бідкатися на відсутність грошей! А якщо щось і подарують раз на п’ятирічку, то або термін придатності вже на виході, або купили з максимальною знижкою, бо нікому не треба було.
— Ні, ти дарма так думаєш. Мені все одно, — Олег похитав головою, намагаючись не видати свого хвилювання.
Галя подивилася спідлоба на збентеженого чоловіка. Сумнівів не лишилося — бреше.
Наступного дня Олег знову приніс доньці солодкий подарунок нібито від бабусі й дідуся. Цього разу він простягнув дівчинці два великі шоколадні яйця. Галя швидко прикинула їхню ціну в умі й важко зітхнула.
— Хочеш сказати, що ти знову був у свекрів у гостях? — усміхнулася вона.
— Так, мама просила заїхати, поличку прибити, — Олег мимоволі почервонів. — Годі вже мене підозрювати в усяких дурницях.
Галя нічого не відповіла, вирішивши за першої ж нагоди перевірити його слова. Олег ще близько тижня приносив «дарунки від батьків», а потім вони якось раптово закінчилися.
За два місяці Лариса Дмитрівна запросила сім’ю сина відсвяткувати день народження батька. Стіл, як і очікувалося, був дуже скромним: усе за принципом «дешево й сердито».
Гостей свекруха покликала мінімум, мовляв, годувати всіх підряд вона не збирається.
Скориставшись моментом, коли чоловік із тестем пішли на балкон покурити, Галя звернулася до Лариси Дмитрівни:
— Ви минулого разу таку смачну шоколадку для Даринки передали. Не підкажете, де купували?
— Яку шоколадку? — здивовано перепитала свекруха.
— Ну, два місяці тому. Ви нічого онучці не передавали?
— Ні, я ніколи нічого не передавала. Ти точно щось плутаєш, — заперечила Лариса Дмитрівна. — У нас пенсія крихітна. За які гроші я буду таке купувати? Ні, ні, я нічого не давала.
— А Віктор Васильович? — Галя вирішила розвіяти останні сумніви.
— Жартуєш? Мій Вітя? Ти точно про нього кажеш? У нього взимку снігу не допросишся, а тут — цукерки! — розсміялася жінка. — Ні, він теж нічого не купував, навіть брехати не буду.
— Значить, я і справді переплутала, — зніяковіло всміхнулася Галя.
Тепер вона точно знала, що чоловік її дурив. Розмову вона відклала до повернення додому. Коли вони приїхали й донька вклалася спати, Галя покликала Олега на кухню.
— Лариса Дмитрівна сьогодні нічого онучці не передала? На столі було якось не дуже густо, — спокійним голосом запитала вона.
— Ні, сьогодні нічого, — розвів руками Олег. — Та й навіщо, якщо Даринка сама там була?
— Ой, я зараз тобі дещо цікаве розповім! — Галя сіла навпроти чоловіка. — Розмовляла я сьогодні з твоєю мамою. Запитала, де вона шоколад купувала, який онучці передавала. Уявляєш, а вона сказала, що нічого не давала. Навіть вигадувати нічого не стала.
— Вона, мабуть, просто забула, — нервово завовтузився на стільці Олег. — Ти ж знаєш, скільки їй років. З пам’яттю проблеми…
— Може, ти вже зізнаєшся нарешті? — з викликом запитала Галя.
— Мені нема в чому зізнаватися, — роздратовано буркнув чоловік.
— Олеже, припиняй! — Галя суворо подивилася на нього. — Досить уже брехати.
Чоловік похнюпився, зрозумівши, що далі вигадувати казки просто безглуздо.
— Так, це я купував ті солодощі. Від імені своїх батьків, — важко зітхнув він. — Ти постійно мені дорікала, що мама й тато нічого онучці не дарують, а твої — то те, то се тягнуть. Мені було так ніяково, Галю… Хотів якось усе виправити. Хоча ти відразу зрозуміла, що подарунки не від них.
— Звісно! Тут би й дитина здогадалася, — перебила вона чоловіка.
— Розумію. Взагалі було нерозумно думати, що ти повіриш у раптову доброту моїх батьків. Їм на всіх байдуже, навіть на самих себе. Дарма я все це затіяв, — похмуро мовив Олег.
Галі раптом стало так шкода чоловіка.
Вона зрозуміла, що слова про батьків завдавали йому справжнього болю. Нехай вони були дивними й жадібними людьми, але сам він був зовсім іншим — чуйним і люблячим.
Часто ми намагаємося приховати гірку правду про близьких за солодкими обгортками, сподіваючись, що від цього стане менше боліти. Але справжню увагу й любов неможливо підробити, навіть найдорожчим шоколадом.
А як ви вважаєте, чи варто було Олегові так прикрашати дійсність, чи краще приймати рідних такими, якими вони є, навіть із їхньою байдужістю?
