Віктор теж заміж не кликав, доки не дізнався, що я чекаю дитину, так і побралися, спочатку було все нормально, чоловік був радий синові, любить його досі

Мені було вже 28 років, і я розуміла, що треба виходити заміж і планувати дитину, інакше так і залишусь у дівках. Зустрічалася з хлопцями, але серйозних стосунків не було, вірніше, шлюб ніхто з них не пропонував.

Віктор теж заміж не кликав, доки не дізнався, що я чекаю дитину. Так і побралися.

Спочатку було все нормально, чоловік був радий синові, любить його досі. Мені б радіти, що він не має шкідливих звичок, нормально спілкується із сином (йому 15 років), але я розумію, що для нього я нічого не значу.

Вся домашня робота на мені, спілкування майже немає, чоловік уже звик спати в окремій кімнаті. Спочатку казав, що втомився і йому потрібний відпочинок, а зараз це вже сприймається як належне.

Я не витримала, висловила йому все, що я не маю наміру терпіти і далі таке до себе ставлення, на що він спокійно сказав: «Іди, я тебе не тримаю, я не кинув тобе з дитиною, дбаю про сім’ю та сина, вважаю, що тобі вже нічого не винен».

Я в шоці від такої відповіді. Виходить, він мене ніколи не любив, а одружився заради дитини?

Краще б я залишилася тоді сама, ніж мати таку сім’ю. Син також більше спілкується з батьком, зі мною йому нецікаво.

Я працюю, на свою зарплату можу жити безбідно, і розлучення мене не лякає, тільки впевнена, що син залишиться з чоловіком, а може навіть перестане спілкуватися зі мною. Але й так жити я теж більше не можу. Я вдома замість прислуги та на другому місці після меблів.