Вирішили зняти житло в моєму місті там набагато дешевше і мама поруч, на що вона сказала, що я навіть буду гроші надсилати аби ви були подалі, а будете об’їдати мене

Мені 25 років, я заміжня, є дитина, живемо з чоловіком нормально, але я все одно почуваюся такою самотньою. Це почалося ще з дитинства, у мене є брат, йому 20 років, є мама та бабуся, він живе з ними в іншому місті, недалеко від нас.

Мати завжди його більше любила, забезпечує досі, проплатила навчання, він відучився та сидить удома. Вона взяла кредит, щоб йому й надалі допомагати.

На мене їй начхати, вона не дзвонить, у гості не кличе, коли я приїжджаю, то відчуваю ненависть, просто в її погляді. Але внуку вона іноді допомагає, купує подарунки, одяг.

Але коли я прошу її приїхати в гості або щоб син приїхав до неї, вона каже: «Привозь, але не надовго». Тобто я в інше місто потягну дитину на годинку і потім назад (це раз на рік приблизно я прошу).

У нас з чоловіком, колись була важка фінансова ситуація, а я була в декреті, ми вирішили зняти житло в моєму місті там набагато дешевше і мама поруч, на що вона сказала, що я навіть буду гроші надсилати аби ви були подалі, а будете об’їдати мене.

При цьому вона мені постійно каже, який нещасний мій брат, квартири в нього немає, гідної роботи немає, на мої слова, а як же я працювала і собі за навчання платила, вона каже: «він на таку роботу не піде ганебно (я продавець консультант).

Я просто мрію викреслити її з життя, але не можу через синочка, який любить її і чекає на свято зустрічі з нею. Коли з чоловіком лаємося, вона вважає, що мені потрібно все від нього терпіти, аби тільки до неї не надумала повертатися.

Мені так самотньо, в мене крім дитини нікого рідного не залишилося, ми нікому не потрібні, чоловік хороша людина, але там все охололо, живемо і живемо, з його батьками така сама історія, ми навіть не знайомі.

Я просто не розумію, за що мені таке ставлення? Я не маю шкідливих звичок, працюю на хорошій роботі, дитина в мене гарна, одягнений, взутий, що в мені не так, чому я їй не потрібна?

Ніколи нічого не писала, просто сидів у мені біль, а тепер захотілося виговоритися і розповісти свою життєву історію.