Наталія Захарівна сиділа на кухні й зосереджено кришила салат. Її єдина донечка Віка нещодавно приголомшила батьків новиною: вони з Олексієм нарешті вирішили побратися.
Пара була разом уже три роки, тож справа йшла до весілля, і мати була на сьомому небі від щастя.
Вона вже подумки малювала пишне застілля, але розмови по телефону не дуже любила — вважала, що все треба обговорювати в очі. Тому просто повідомила доньці, що вони з батьком приїдуть у гості на Миколая, шостого грудня.
Попри те, що молоді жили скромно й кожна копійка в них була на рахунку, Наталія Захарівна твердо вирішила влаштувати справжнє свято.
— Вікулю, бери ручку й записуй список продуктів, які треба на стіл! — скомандувала мати в слухавку.
— Яких продуктів, мамо? — здивувалася дівчина.
— Ну як «яких»? На святковий стіл! Ми ж завтра приїдемо, треба все до ладу щоб було, підготуватися до весілля, — голос Наталії Захарівни забринів легким роздратуванням.
— Мамо, ми не збиралися нічого святкувати, — невпевнено відповіла Віка.
— Як це «не збиралися»? — остовпіла жінка, яка вже налаштувалася на незабутній вечір.
— Немає за що…
— Немає за що купити торта й накрити стіл на Миколая? — перепитала мати.
— Немає, — зітхнула донька. — Нам зараз зовсім не до гулянок.
Пообіцявши доньці взяти всі витрати на себе, Наталія Захарівна поклала слухавку й одразу набрала Ольгу Костянтинівну, матір Олексія.
— Олю, здрастуй! Ти уявляєш, діти кажуть, що в них немає грошей на свято! Як так можна? Це ж Миколая, такий день світлий! — обурено вигукнула вона.
Ольга Костянтинівна лише заклопотано зітхнула. Вона знала, що молоді економлять на всьому, відкладаючи кожну гривню на власну квартиру.
— Наталко, зрозумій, вони стараються назбирати грошей. Усе, що заробляють, іде на депозит. Їм зараз кожна сотня важлива, не до застіль їм.
— Але ж це чи не єдина нагода зібратися всім разом, по-сімейному! — не вгавала майбутня сваха.
Ольга Костянтинівна терпляче намагалася пояснити ситуацію:
— Наталочко, вони планують просто розписатися, щоб швидше документи на житло оформити. Ми з чоловіком вирішили їм частину суми подарувати. Це і буде наш весільний дарунок…
Наталія Захарівна на мить заніміла.
— Що значить «просто розписатися»?
— Це значить, що весілля не буде, і домовлятися ні про що, — діловито відповіла Ольга Костянтинівна.
— Як це так? Моя єдина донечка виходить заміж — і без весілля?! Це хто таке придумав, цікаво мені знати?
— Діти самі так вирішили, — спокійно відказала сваха. — Головне зараз — свій куток мати. Весілля — то добре, звісно, але не найважливіше. Тільки гроші на вітер викидати…
— Ах, ось ти як думаєш! У тебе то доньки немає, тому ти так і кажеш! А моя дитина заслуговує на справжнє свято! — Наталія Захарівна вже не могла стримати емоцій.
— Наталко, ти що, серйозно? Я розумію твої почуття, але давай бути реалістами. Зараз важливіша стабільність і майбутнє дітей, — Ольга Костянтинівна теж почала дратуватися.
Розмова затягнулася, жінки почали переходити на підвищені тони, і зрештою обидві зірвалися на крик. Коли в слухавці нарешті замовкло, Наталія Захарівна мало не в сльозах вставилася на порізані овочі.
Вона розуміла, що, можливо, трішки перегинає палицю, але думка про те, що донька лишиться без свята, краяла їй серце.
— Петре, ти знаєш, що мені майбутня родичка заявила? — гукнула вона чоловіка. — Весілля в нашої Віки не буде! Я впевнена, що це вона хлопця накрутила!
— Ольга Костянтинівна, чи що? — перепитав Петро, заходячи на кухню.
— Вона, хто ж іще! Коротше, ми завтра їдемо до дітей, і я сама все з’ясую!
Того ж вечора Наталія Захарівна зателефонувала Віці й попередила, що вони з батьком будуть завтра обов’язково.
— Щось трапилося, мамо? — стривожилася дівчина.
— То не телефонна розмова! — загадково кинула мати. — Завтра про все поговоримо!
Ольга Костянтинівна дізналася про плани свахи від сина пізно ввечері.
— Мамо, можна ми всі до вас приїдемо? — спитав Олексій. — Бо Віка каже, що її мати якась дивна… Мабуть, завтра буде серйозна розмова.
Ольга Костянтинівна одразу зметикувала, що Наталія Захарівна збирається тиснути на молодих. Треба було терміново щось придумати, аби відволікти сваху від думок про пишне весілля.
Рішення прийшло швидко. Вона зателефонувала трьом своїм найкращим подругам.
— Дівчата, ви маєте бути одягнені за останнім писком моди! Треба декого трішки розворушити, — засміялася вона в трубку.
Вона знала, що Наталія Захарівна — жінка ревнива й ні на крок не відпускає свого Петра, який, попри вік, ще любив «стріляти очима» на гарних жінок.
Раніше Наталя навіть робила зауваження Ользі, мовляв, та одягається занадто відверто.
— Мені то не треба, я й так своєму чоловікові подобаюся, — відказувала тоді Наталя, але образу в душі затаїла.
Ольга Костянтинівна бачила, що сватів чоловік — душа компанії, а Наталія Захарівна через це постійно на сторожі.
День святого Миколая видався трохи морозним і світлим. Об одинадцятій ранку до Ольги Костянтинівни прийшли подружки — допомагати накривати стіл. До першої години під’їхали молоді та батьки Віки.
Наталія Захарівна пафосно піднесла свасі букет білих хризантем, а та їй у відповідь — коробку дорогих цукерок.
Але радість Наталії зникла тієї ж миті, як вона побачила «розфуфирених» подруг господарки дому.
Вона вмить змінилася на обличчі й весь час совалася на стільці, не зводячи очей із чоловіка, який то й ді поглядав на ошатних жінок.
— Свахо, ви про щось хотіли поговорити? — нагадала Ольга Костянтинівна, пригублюючи вино.
— Потім… — кинула Наталя й зірвалася з місця, бо помітила, як Петро пішов на балкон разом з однією з подруг свахи.
А коли чоловік взяв до рук келих із напоєм, вона різко вихопила його й випила сама.
— Тобі не можна, ти за кермом! — пробурчала вона.
— Так ми ж завтра аж поїдемо…
— Ні, сьогодні! Через пів години виїжджаємо! — суворо відрізала дружина.
Того дня Наталії Захарівні було вже не до розмов про весілля. Вона й слова не вичавила з себе про святкування, бо вся її увага була прикута до Петра.
О шостій вечора вона нарешті скомандувала, що пора додому, «поки не стемніло зовсім». З кислим обличчям вона попрощалася й потягла чоловіка до машини.
Наступного дня вона зателефонувала Ользі Костянтинівні й почала дорікати, що та не попередила про гостей.
— Ми з дівчатами планували це свято заздалегідь, — спокійно парирувала Ольга. — Хто ж знав, що ви нагрянете? То про що ви так хотіли поговорити?
— Та ні про що! — рявкнула Наталія Захарівна й кинула слухавку.
Ольга Костянтинівна лише всміхнулася. Тепер вона була певна: найближчим часом сваха її не турбуватиме своїми повчаннями.
Отак воно й буває в житті: іноді маленька жіноча хитрість допомагає втихомирити навіть найбуйнішу бурю та зберегти спокій у молодій сім’ї. Бо ж кожному важливо мати власне право на вибір — чи то стосується весілля, чи то простого вихідного дня.
А як ви вважаєте, чи мають право батьки наполягати на великому святі, якщо діти мріють про власний дім і тихе щастя? Чи траплялися у вашому житті подібні «дипломатичні» ігри між родичами?
